Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

Я наморщила носа.

— В текілі?
— Це як піде, — Соретті подарував мені бешкетну усмішку, одну з тих, котрі не віщують нічого доброго. А якщо й віщують, то з гордістю перед унуками потім цією витівкою не похвалишся. Щоправда, про них я ще ніколи не замислювалася, цим мені перейматись зарано.

— Не така я вже й свята, щоб гріх був мені невідомий, — врешті-решт йому варто згадати, ким саме я в нього працюю.

— Звісно, piccina.

Тоні знову припечатав мене тим своїм пронизливим допитливим поглядом видатного дослідника, котрому кортить визначити, що саме розпусного й безсоромного я колись виробляла, та наскільки взагалі я зіпсована й розбещена.

Менш ніж йому могло здатися з моїх уїдливих коментарів та того, як зухвало я тримаюся в мереживній уніформі перед його натяками та пропозиціями. Втім, не обов’язково бути завсідницею розпусних шабашів, щоб мати відверті судження й не стидатися говорити їх у вічі.

Узявши боса за руку, я встала й зненацька мене хитнуло. Нічого собі я захмеліла!

Варто визнати, що набагато краще й простіше було й далі відсиджуватися далеченько від танцмайданчика, потягуючи шампанське й витріщаюсь на інших, аніж утнути те, заради чого ми й припхалися в «Туман». Поки ми набиралися п’яної хоробрості й безрозсудності, обстановка на подіумі розжеврілася до того, що ось-ось спрацює пожежна сигналізація. Алкоголь був буквально усюди. І я, здається, підписалась на участь у першій в житті оргії — те, що відбувалося в мене на очах, підозріло скидалося саме на неї, хоч ніхто ще по-справжньому не злягався одне з одним.

Дивно, як вечірки в братерствах жодного разу не перетинали цю межу чи, принаймні, так не ставалося при мені — а так рейтингових байок у коледжі вистачало, вони в’ються в кожному кампусі, це природно, — та дещо споріднене в них з цим дійством таки було.

Дивовижно, та, мабуть, достеменно невідомо, чим саме пахне хіть — латексом, фруктовою змазкою чи одеколоном Тоні Соретті, — та тут і зараз, з дріжджовим й пустельним ароматом текіли, це була саме вона. В повітрі та в кожному, хто звивався за загорожею, прийнявши примітивні правила гри, що діють там: віддаватися інстинктам; робити, що схочеться, забивши на сором й здоровий глузд; ні про що не шкодувати; й рухатися в одному ритмі з тими, хто поруч.

З цим в мене виникли деякі проблеми — звання королеви вечірок я ніколи не здобувала, — тож довелося пильно слідкувати за дівчиною з коротким рудим волоссям й хвилястим чубчиком у стилі двадцятих років, біля якої я опинилася, одразу ж рознервувавшись, чи мешкають в Нью-Йорку упирі — аж настільки розшаліло вона увіп’ялася в шию своєї партнерки вустами.

Проте прохолодна волога хмарка текіли, що вдарила мені в лице, швидко вигнала ті думки з моєї голови. Та й взагалі будь-які перестороги також. Я хотіла відриватися разом з усіма. Мабуть.

З лукавою усмішкою, навіть не приховуючи свого інтересу, Тоні спостерігав за мною й моєю реакцією на те, що відбувалось навколо. Ще б пак! Це ж він штовхнув мене в юрму людей, оповитих алкогольними випарами, як якимись білястими чарами, що лишались й в мене на шкірі п’янкою росою.

— Агов, шановний! — збурилась я, миттєво перемкнувшись на хлопця, чий відкритий рот зависнув над моєю ключицею. Він здався мені гарненьким — саме на мій смак, — та при цьому він так хижо облизувався, що складалося враження, ніби він пропустив вечерю й збирається відхопити шматочок від мене. Мабуть, я мала вже звикнути: подібні витівки боса — частина моєї роботи, та те, що можна Соретті — за певну платню, — не дозволено незнайомцю. І річ не у відсутності фінансових вливань.

Ні, можливо, якби він хоча б спитав дозволу скуштувати мене, я б обурилась менше. А так я проштрикнула його знавіснілим поглядом. Й одразу ж вилаялась подумки, нагадавши собі мамцю з її пуританськими нахилами вікторіанського Лондона, котрі аж ніяк не пасують сучасній Небрасці.

Я миттєво відчула потребу викоренити цю подібність. Ну справді, зараз не час і не місце, щоб перетворюватися на синю панчоху.

Збираючись покликати того хлопця назад, поки він не знайшов для себе інші ласощі, я скрикнула, раптово врізавшись в груди Тоні. Він різко смикнув мене до себе і я ледь не збила його з ніг.

— Ти чого? — випалила я ошелешено.

— А ти чого?

Беззмістовним питанням на питання, як «оригінально», Соретті!

— Хіба ми прийшли сюди не грішити?
— Маєш рацію, Бессі, — погодився він, вигнувши брову. — Та невже ти вважала, що я дозволю якомусь чужинцю спробувати тебе першим?

— Взагалі-то я вирішую, як мені розпоряджатися власним тілом, — я мала б заперечити, мала б нагадати йому про це більш твердим, впевненим й непохитним тоном, та за мить до того всередині щось тьохнуло.

— Невже для твого сьогоднішнього янгола-охоронця не буде жодної ласки?

Я знов втрапила в смоляні вири його очей.

Припустивши, що сказав вже достатньо й не чекаючи, поки я прохмелюся від балачок, Тоні припав вустами до моєї шиї.

Ошелешено розчахнувши рота, я не почала клясти боса, не відштовхнула його, натомість зарилась пальцями в його волосся й видала слабенький стогін, не гучніший за мишаче пищання, коли вона вже опинилася в мишоловці й змирилися зі своєю долею.

Соретті, на відміну від мене, точно знав, що виробляє: язиком збираючи в мене зі шкіри млосну памороку, своїми дотиками він підлаштовувався під гупання серця, що барабанило в мене й у венах, й у вухах, приглушуючи музику. Знову і знову, щоб заплутати мене, щоб збити з пантелику, збентежити всі відчуття й остаточно позбавити здатності мислити тверезо — чи принаймні більш-менш послідовно, — щоб голова в мене йшла обертом геть не від коктейлю з шампанського й текіли.

Його лихий задум вдався — в місцях, де він торкався мене, вже вирувала пожежа, котру важку буде приборкати навіть повним складом пожежників з цьогорічного календаря. Скільки часу займе в неї охопити мене повністю й остаточно вийти з-під контролю? Хвилина? Одна лише мить?