Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

волосся своє і наклала на себе євнуші одежі та й пішла із блаженною Євгенією до церкви Святих Апостолів, де, помолившись, розгорнула святе Євангеліє, бажаючи звіститися, чи доброзволить їй Бог у її намірі, і знайшла написані слова: "Коли хоче хто йти вслід за мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й іде вслід за мною". Від цих слів Матрона добру взяла надію, що Бог у поміч їй буде, поцілувала Євгенію і відійшла від неї та й пішла до монастиря преподобного Васіяна, в якому прийнята була як євнух, а коли запитали її про ім'я, назвала себе Вавилом. І, причислена бувши до братії, добре інокувала, у послушаннях зі смиренністю працюючи, постом же і неспанням знурюючи свою плоть. І в молитвах завжди пробувала, уважливо застерігаючись, щоб не бути пізнаною, що жінка вона є. А через це велике зберігала мовчання і від усіх сторонилася; вся-бо братія дивувалася великим чеснотам її, похваляла труди її й пошановувала як досконалого інока.

Так вона достаній час жила в монастирі поміж іноків, як місяць серед зірок чеснотами сяючи. Трапилось якось із іншою братією працювати в саду; один із новоприйшлих, брат на ймення Варнава, разом із нею землю копаючи, зирнув із цікавістю на лице її і, побачивши, що обидва вуха її проколоті, спитав: "З якої причини проколото в тебе вуха?" Блаженна ж сказала до нього: "Належить тобі, брате, землю обробляти, а не на чужі лиця дивитися, не годиться-бо це іноцтву! Але коли побачив проколоті мої вуха, то й причину знай: коли я був малим хлопцем, вельми любив мене годувальник мій і прикрашав мене золотими прикрасами, тож проколов мені вуха заради багатоцінних сережок". Так блаженна Матрона Варнаві відповіла й наповнилась у серці своєму страхом од численних думок, боячись, аби не була пізнана її таємниця, і сказала подумки до Бога, молячи: "За твоїм повелінням, Господи, в іноче це пробуття прийшла; Ти ж бо покликав мене, тож не гадаю повернутися й бачити знову світ; Ти ж бо благодаттю своєю покривай неміч мою і до доброго кінця приведи взяте мною життя, щоб не була присоромлена, уповаючи на Тебе". Одначе Бог, котрий усе в користь улаштовує, за невимовними й невідомими судьбами Своїми доброзволив відкрити настоятелям, що жінка вона є, аби було більше явлене у ній старання до іночого життя. Якось, коли преподобний Васіян спав, явився йому уві сні муж чесний та світлий, тричі кажучи: "Вавило-євнух, котрий інокує в твоїм монастирі, є жінка". Те саме видіння бачив і блаженний Акакій, ігумен Аврамівського монастиря.

Коли настав ранок, покликав Васіян одного із іноків, на ймення Іван, котрий був після нього перший, і повідав йому бачене. А як вони бесідували, прийшов посланець од ігумена Акакія до преподобного Васіяна, звіщаючи, що в ту ніч у видінні відкрито було йому про євнуха Бавила, що це жінка. Здивувався-бо преподобний і, цілковитіше про таємницю ту бажаючи звіститися (боявся-бо, щоб не було якоїсь ворожої зваби й нешвидко пойняв віру сонному видінню), задля того розгорнув святе Євангеліє і натрапив на ці слова: "Із чим порівняю я Боже Царство? Подібне до розчини, що її бере жінка і кладе на три мірки муки, аж поки все вкисне". Повірив тож Васіян видінню, закликав до себе блаженну Матрону і, ярим оком на неї зирнувши, голосно до неї рече: "Яка причина приходу твого до нас, о жінко? Звідкіля у тебе таке дерзновення перебувати в соборі іноків такий час? Чи прийшла безчестя на монастир наш нанести, чи спокусити нас бажаєш?" Блаженна ж Матрона від раптового викриття і від ярого позиру та грізного голосу настоятеля вельми злякалася, припала до святих ніг його, просячи прощення, і смиренно відповіла: "Не спокушаючи когось, а сама від спокуси супротивного тікала і, від сіток лукавого ухиляючись, прийшла у стадо твоє, святий отче". Мовить до неї знову настоятель: "Як дерзала ти із відкритою головою до Чесних Дарів приступати і цілування давати в уста братії, жінкою бувши?" Відповіла Матрона: "Приступаючи до Чесних Дарів, удавала собі неміч і не цілком одкривала голови, але трохи. Коли ж цілувала братію, вважала, що не людей, а безпристрасних ангелів вустами торкаюся". Такій розумній відповіді здивувався преподобний і запитав її знову: "Чому не в монастир жіночий, а в чоловічий ти прийшла?" Блаженна ж, покинувши страх, почала йому все розповідати про себе докладно, що одружена була з чоловіком і стала матір'ю єдиної дочки, завжди любила до церков заходити і в них день та ніч у молитвах пробувати. "Але забороняв мені чоловік такий подвиг, докуками та биттям відриваючи від старатливого до церкви та молитви бажання, і великою став перепоною мені до любові Божественної. Через це намислила тікати від нього, щоб вільніше могла служити Богові. Побачила уві сні, коли тікала від чоловіка, котрий гнав мене, що схована була поміж якихось ченців. Розміркувавши це видіння і побачивши, що інакше не можу сховатись од мого супряжця, а тільки іночачи в чоловічому подіб'ї, змінила жіночу одежу, а чоловічу вбрала, Вавилом себе перейменувала й, учинивши із себе євнуха, прийшла до твого монастиря".

Преподобний Васіян уважно вислухав слова блаженної Матрони, вельми подивувався її розуму й заповзятливості до Бога та й рече до неї: "Дерзай, дочко, віра твоя спасе тебе!" І багато її щодо користі душі повчивши, відіслав таємно до блаженної Сусанни, сам же пообіцяв щодо неї дбання мати, тільки хай служить Христові незмінно.

У той час померла дочка її Теодотія, яку доручила Сусанні: добрий-бо Господь побажав звільнити рабу свою Матрону від турбот — щоб, збавившись од піклування щодо дочки, вільніше служила Йому, тож забрав до Себе дочку її і переселив до небесних дворів. А Матрона замість плачу радості наповнилася, бачачи, що дочка її не пізнала ще зваб лукавого світу і до Господа відійшла і непорочно перед Ним постала. Сама ж ховалась у Сусанни, а більше її Бог заохочував через Сусанну.

Домитіян же, Матронин чоловік, всюди шукав дружину свою, обійшов міста та численні села й монастирі всілякі, шукаючи й запитуючи, і не знайшов. Відтак почув, що в монастирі преподобного Васіяна була якась жінка в чоловічому подіб'ї, котра ніби євнух жила (пройшла щодо цього чутка спершу через усю братію, потому й до мирських людей), — зрозумів відтак Домитіян, що то його жінка була, прибіг до того монастиря і у ворота незвичайно стукав, із гнівом горлаючи: "Образу мені учинили, о іноки, образу велику,