Мартіна Зоріна - Неможливий романс, Мартіна Зоріна

«Здається, Даня щось говорив про компромат на цього Кулебу! Треба перевірити усе!»

Понад усе я прагнув завершити будівництво такого важливого для столиці, та й всієї країни, об’єкту. Цей стадіон, цей проєкт — моє дитя. Викохане, виплекане та народжене у муках: скільки зусиль було докладено, скільки пророблено роботи, розписано та проаналізовано дрібниць. Я робив усе можливе й неможливе, аби тільки виграти цей тендер і здійснити давню мрію. Хотілося стати одним із тих архітекторів, чиє ім’я увіковічнять, вказавши на табличці, котра століттями висітиме на одній із головних будівель міста.

Коли робочий день підійшов до свого завершення, я покинув офіс. Сів у свій автомобіль й рушив додому. До зустрічі із Катериною було ще вдосталь часу, аби я міг освіжитися й перевдягнутися в костюм. Не збагну для чого нам зустрічатися в ресторані, та відмовляти коханці в її забаганці — наче позбавити смертника останнього бажання. В принципі, мені було байдуже де саме відбудеться наш розрив. Може, це й на краще. Адже ресторан — місце публічне, і Катерина не стане скандалити там. Вже занадто дорога їй її репутація.

***

Вивіска ресторану Брістоль сяяла яскравими вогниками й привертала до себе увагу. Вона вабила, запрошуючи завітати до цього шикарного та дорогого закладу харчування, аби насолодитися смаком вишуканих страв та ексклюзивних вин. Господарка закладу доклала чимало зусиль аби зробити це місце відомим та популярним серед еліти нашого міста. Найгучніші бенкети міста влаштовували саме тут.

Припаркувавши авто, я заглушив мотор й притуливши спину до холодного шкіряного сидіння, дивився на парадний вхід ресторану. Відвідувачі по черзі заходили до будівлі, оминаючи двох кремезних охоронців, котрі з кам’яним обличчям дивилися на все навкруги. Час від часу вони рухалися довкола ресторану, жестикулюючи, моментами відкривали ротяки, щось промовляючи один до одного. Їхнє спілкування було схоже на так звані «Півнячі бої» (1), й зі сторони виглядало доволі комічно. Що могли не поділити ці два красені, можна лише здогадуватися.

«Та принаймні, вони щирі один з одним, не те, що деякі!»

Дивні вібрації сколихнули мої внутрішні органи, викликаючи бажання зірватися з місця та поїхати додому. Одразу пригадався розлючений погляд Острозької, її тон та надумана образа й перехотілося бачитися з нею. Десь на інтуїтивному рівні моїх примітивних інстинктів, я відчував, що це кінець і я лише відтягую неможливе. Але ж як важко інколи зробити цей останній крок.

Наші з Катериною стосунки були завідомо приреченими й мене це неабияк влаштовувало. Ми обоє прекрасно розуміли, що рано чи пізно та доведеться припинити спілкування й наші зустрічі й зробити це варто було без жалю та вагань. Проте, щось зупиняло мене. Чи то звичка, котра з'явилася за кілька місяців стосунків(що в апріорі не можливо), чи страх перед чимось новим та невідомим. Тільки от що це? Я відповіді не знав. А тому, мотнувши голову, прогнав непотрібні сумніви й вийшов з авто, прихопивши із собою букет її улюблених орхідей та прощальний подарунок — сережки із білого золота з найдорожчого ювелірного магазину міста. Я ще хотів придбати їй путівку на Балі та це видалось мені занадто помпезним жестом. Ще вирішить, що я насправді намагаюся відкупитися від неї, а не просто хочу закінчити безглуздий зв’язок. Якщо вже секс — єдине, що є між нами, мене не задовільняє, то навіщо це все?

Коли я ввійшов до ресторану, мене зустріла завше привітна Олеся Юріївна — власниця Брістоля — й з теплою посмішкою на своїх пухких губах, провела до столика. Там, на мій подив, мене вже чекала Катерина. Я щиро здивувався, адже Острозька, як справжня жінка, жодного разу не приходила на зустрічі вчасно. Виключенням були наші побачення у неї вдома. І найчастіше, ми зустрічалися саме там. Інтрижка, — котра переросла в певного роду партнерські відносини, засновані на договорі із чіткими умовами, — була нашим спільним з Острозькою невеличким секретом.

Про наші інтимні стосунки ніхто не повинен був дізнатися, хоча я впевнений, що багато хто зі спільних знайомих здогадувались. Я бачив це в їхніх очах, та спростовувати чи підтверджувати їхні гіпотези, не збирався.

Катерина мала б незабаром вийти заміж та створити сім’ю з не коханим, проте таким заможним та впливовим нареченим, котрий задовільнив би будь-які запити її родичів на всі тисячу відсотків та збільшив би їхній же сімейний капітал в десять разів. Вигідна партія — все, що цікавило Острозьких й можливу саму Катю. Адже вона так швидко та безапеляційно погодилась на цей союз й жодного разу не пожалілась на важку долю.

— Це тобі, — промовив я, простягаючи букет Катерині, обличчя якої, в мить, засяяло, неначе Різдвяна ялинка.

 

 

 

Примітка:

1. Півнячі бої — змагання спеціально навчених господарями crocopov — бойових півнів, яких нацьковують на бійку один з одним, азартний вид спорту, в якому спостерігачі роблять ставки на перемогу одного з півнів. — https://uk.wikipedia.org/wiki/Півнячі_бої

 

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно