Джулія Ромуш - Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш

Розділ 10.2

Звичайно, я не могла не здивуватися такій доброті з боку наглядачки. Але вже незабаром усе повернулося на свої місця. Мій "вихідний" тривав рівно до обіду. Варто було мені потрапити на очі Агнесі, як все дуже швидко перегралося.

- Ти чого без діла тиняєшся? - Бажання удати, що я її не впізнаю, було настільки сильним, що я мало не піддалася цій спокусі. Ну а що? Просто зробити нерозумний вираз обличчя і розвернувшись піти в інший кінець будинку. Чому б і ні? Вона і так про мене не найкращої думки. Тож я навіть нічого не втрачу...

Але я таки вирішила не ризикувати. Може, тут карають і за таке. Мені взагалі здавалося, що в цьому будинку можна отримати покарання за те, що дихаєш.

- Хотіла вийти надвір і трохи пройтися територією будинку. - Знизала плечима і подивилася на домомучительку. Наступного свого вихідного я обов'язково сидітиму в кімнаті й носа з неї не покажу. Від гріха якомога далі.

- Навіщо? - Вона подивилася на мене як на ідіотку і витріщила очі.

- Тому що маю вихідний, і я хочу подихати свіжим повітрям.

– Твій вихідний закінчився. - Я не змогла приховати розчарування. Ну ось що вона за людина така?

- Чому?!

- Тому що треба прибрати за гостями, які залишились у гостьовому будинку з ночівлею. Бренда зайнята іншими дорученнями, прибратися доведеться тобі.

Я лише стояла і нетямуще дивилася на жінку. Адже Бренда сказала, що всіх розігнали після вчорашнього і що Річард після всього цього замкнувся в кабінеті. Чи вона мала на увазі, що просто закінчилися веселощі, і всі розбрелися по кімнатах?

- Гості? - Все, що й змогла вимовити. Паніка тут же накотила на мене сніжною грудкою. Я згадала вчорашнього виродка, але відразу відкинула від себе ці спогади. Ні, я впевнена, що його тут немає. Його друг вчора говорив, що Барнс їх послав.

- Гості, чи ти їх учора в хаті не помітила? - Вона знущально вигнула брову, і я побачила, як здригнулися її губи на кшталт посмішки. Все вона бачила вчора, ще й взяла участь у цьому. Судячи з реакції Барнса, він не хотів мене бачити там, а вона мене туди відправила!

- Я не думаю що...

- Думати це взагалі не твоє, тож швидко взяла ганчірку та відро. Остання кімната в гостьовому будинку. Прибратися треба там! І не раджу мене злити!

Стиснувши зуби, я рахувала про себе до десяти. Тому що відповісти їй хотілося так сильно, що мені здавалося найближчим часом я не зможу стримуватися. Ну ось що за людина така? Сама ж дала мені вихідний. Треба було сидіти в кімнаті й не виходити. Виспатися, наприклад, вдосталь як я й хотіла. Ні, понесло мене на вулицю! Повітрям свіжим подихати. Ну от тепер дихатиму, разом з ганчіркою!

- Швидше! - Вона закричала так, що я на місці підстрибнула від несподіванки.

- Як вона мене дістала! - Йшла стежкою до гостьового будиночка і бурчала собі під ніс. Прикро було до сліз. І вона ніколи не сприйматиме мене як просто людину. Я завжди буду для неї мурахою під ногами. Хоча мені здавалося, що вона мене сприймала як противного паразита.

Постукавши у двері й не отримавши відповіді, я зайшла до кімнати. По ідеї тут уже не повинно було бути нікого, але я про всяк випадок вирішила попередити що входжу.

У кімнаті було пусто. Я зачинила двері й озирнулася на всі боки, вирішуючи з чого б краще почати прибирання. Вирішила спочатку заправити ліжко і поставивши відро на підлогу попрямувала до ліжка. Я не одразу зрозуміла, що в кімнаті я була не одна. Тільки коли двері ванної кімнати злегка рипнули, до мене дійшло, що за дверима хтось був.

- А ти наполеглива, - почулося за моєю спиною і в мене всередині все похололо. Мені не треба було обертатися, щоб впізнати цей голос. Я запам'ятала його ще вчора. Це був той самий виродок, який вирішив, що має право мене лапати.

Внутрішній голос почав бити на сполох. Я розуміла, що треба бігти, ось тільки я була в найдальшому кутку кімнати, біля ліжка і воно повністю перегороджувало прохід. Я сіпнулася від несподіванки, і не утримавши рівноваги впала прямо на ліжко.

- Значить одразу до справи? - Почулися кроки, і я відразу спробувала підвестися, але не встигла, покруч виявився поряд буквально через секунду і припечатав мене до матраца своїм ручищем.

- Не смій до мене торкатися! - Заверещала так голосно, як тільки могла.

- Тебе Барнс надіслав? Зрозумів, що дрібна повія не варта контракту?

- Відпусти! - Я почала вириватися, але мужик сприйняв це по-своєму. Вирішив, що я з ним гралася і нахилившись нижче, стиснув моє обличчя своїми пальцями. Від його дихання на моєму обличчі я скривилася.

- Трахну так, що попросиш добавки, - прохрипів і провів язиком по моїй щоці, від чого мене відразу почало трясти. Від його мерзенних дотиків звернуло шлунок і, здавалося, ще трохи й мене знудить від цього виродка прямо тут і зараз.

Його друга рука ковзнула нижче, до пояса моїх штанів. Я знову почала вириватися, верещати, і коли він нарешті відпустив моє обличчя, захотів затиснути долонею рота, я вп'ялася зубами в його руку. Стиснула щелепи настільки сильно, що я прокусила шкіру. Металічний присмак у роті говорив, що я зробила йому боляче.

- Сука! - Покруч зашипів, і я отримала фору в кілька секунд, коли він послабив хватку, а я змогла трохи вивільнитись.

Він замахнувся, щоб мене вдарити і я, не думаючи вдарила його ногою, потім ще раз. Так сильно, як тільки могла. Чоловік смикнувся назад, втратив рівновагу і впав на полицю з телевізором. Гуркіт був такий гучний, що у мене у вухах задзвеніло.

Побачивши, що він рухається, я одразу зіскочила з ліжка і кинулась у бік дверей. Серце в грудях билося як божевільне. Я бігла так швидко, як тільки могла. У цей момент я думала лише про одне – мені не можна повертатися до будинку. Не можна траплятися їй на очі. Вона ж спеціально мене до нього послала. Знову. Вчора це також не було випадковістю. Вона хотіла, щоб він там мене... Сльози навернулися на очі. Я з силою стиснула кулаки. Я бігла далі. Але тільки не в бік будинку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍