Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Розділ 19

Ні, я все розумію, але це вже переходить всі межі. Останнім часом Дженк адекватно поводиться та навіть турбується про мене. Я вже подумала, що небайдужа йому, але схоже, це була всього лише його гра. Міг би нормально сказати мені, що в нього зараз зустріч з цією…губатою, але він збрехав. Навіщо? Напевно, в нього є якісь свої думки щодо нашого договору. Хай так, але я не збираюся це ігнорувати. Зараз я їм влаштую солодку розмову. Глянемо, як тепер ця дівка заговорить. Я різко випрямилася та впевненим кроком попрямувала до них.

— Ти ж розумієш, що я кохаю тебе сильніше за все, — сказала дівчина та взяла Дженка за руку.

— Так, але... Я не можу так, Зейнеп, — відповів він. — Ти знаєш, що твій батько проти наших стосунків, бо я… Я не гідний тебе.

— Перестань! — дівчина почала плакати.

— До того ж, — хлопець глибоко вдихнув, а я тихо підійшла ближче до них, — у мене є інша, і ти про це дуже добре знаєш.

— Ми можемо втекти, — дівчина раптом схопила його за обидві руки. — Я впевнена, що так все і буде, бо… Наше кохання не може так легко завершитися. У нас повинен бути щасливий кінець. Ми заслужили на нього.

— Ох, цікаво, що тоді я заслужила? — сказала я та встала просто перед ним. — Це все настільки мило, що просто не можу навіть висловити всіх своїх вражень! Таке кохання, що я ледь не плачу. Цікаво, а якщо ви втечете, то що мені тоді робити? Ти забув про нашу з тобою…

— Хто це? — розгублено сказала дівчина та нахмурилась.

— Так-так, Дженку, розкажи їй, — я роздратовано склала руки на грудях.

— Феріде, я зараз повернуся, — хлопець усміхнувся до тієї дівчини, а тоді різко схопив мене вище ліктя та потягнув кудись.

— Що ти собі дозволяєш? — крикнула я та вирвала свою руку з його грубої хватки.

— Це що ти собі дозволяєш? — сердито сказав Дженк, притискаючи мене до холодної стіни. — Я розумію, що таке прописано в нашому договорі, але ти могла б хоч попередити, що з'явишся на зйомках.

— З-зйомках? — перепитала я, а потім штовхнула хлопця, бо раптом стало важко дихати від цієї близькості. Та Дженк навіть не поворухнувся. — Мені здається, що у тебе мав бути історичний серіал.

— Це він і є, — хлопець роздратовано закотив очі. — Ти думаєш, що ми ось так просто знімаємо сцени? Спершу нам потрібно зробити репетицію, щоб потім було менше невдалих дублів. От ми й вирішили з Феріде зробити репетицію тут, щоб не заважати знімальній групі.

— Щось дуже сильно в цьому сумніваюся, — фиркнула я та відвела погляд.

— А ти звідки дізналася, що зйомки будуть тут відбуватися?

— Вибач?

— Ну ти ж вирішила не їхати зі мною, а тепер так раптово з'явилася. Напевно, тобі Мехмет сказав. Не знаю, чи хтось бачив цю твою виставу, але якщо чесно, то такі прояви ревнощів на публіці мені зовсім не подобаються.

— Я діяла згідно з восьмим пунктом нашого договору, — збрехала я, щоб він не думав ніби я ревнива ідіотка.

— Потрібно було попередити мене, бо Феріде так здивувалася та розгубилася. Звісно я її розумію. Добре, що ти хоч ніякої істерики не влаштувала, — хлопець трохи відійшов від мене. — Мені зараз потрібно в гримерку. Все-таки це історичний серіал, тому треба ще переодягнутися в костюм.

— Зрозуміло, — сказала я та трохи опустила голову.

Самій не віриться, що ревнощі так сильно засліпили мене. Добре, що Дженк думає начебто я прийшла сюди через наш договір, але ця губата точно не рівно дихає до нього. Та і взагалі, хто на роль в історичному серіалі запрошує акторку з такою неприємною зовнішністю? Так і хотілося мені щось сказати про неї вголос, але я залишила свої думки при собі.

— То що, ти йдеш? — спитав у мене хлопець, дивлячись на свій годинник.

— Куди? — я хмуро глянула на нього.

— На зйомки, — він раптом взяв мене за руку та потягнув у якусь сторону.

Згодом ми зупинилися в будівлі, яка знаходилася одразу ж за торговим центром. У моїх руках ще досі був дурнуватий пакет з тією сукнею, а я думками карала себе, що не залишила його в автомобілі. Добре, що хоч сумочка була маленькою. Коли ми зайшли всередину, то я дуже сильно здивувалася. Все було оздоблене декораціями, які переносили це приміщення на кілька сотень років назад, але такою була лише одна кімната, і невеликий коридор. Ми зайшли в одні з відчинених дверей, а я зрозуміла, що це гримерка.

— Дженку, де тебе носить? — невдоволено сказав Аль-Аль, якого я одразу ж впізнала. — Феріде вже давно готова, а ти десь вештаєшся, — хлопець перевів погляд на мене, — а, все зрозуміло.

— Потрібно було зустріти Лану, — пояснив Дженк та пішов за невелику ширму.

Я ж просто стояла та роздивлялася гримерку. Раніше нічого подібного не бачила, хоча все дуже просто. Тут було багато дзеркал, перед якими стояли столи та крісла, наче в перукарні. Ну а збоку була стійка з різноманітними костюмами.

— Поклади ти цей пакет, — сказав до мене Аль. — Стоїш з ним, наче там цінний діамант.

— Ох, а куди... — я почала шукати щось, куди можна покласти. — Я поставлю на крісло.

— Що це там у тебе? — поцікавився хлопець. — Дивлюся, що пакет не з дешевого магазину одягу.

— Так, я трішки сходила на шопінг, — відповіла я. — Захотіла чогось гарного, тож купила собі сукню.

— Ану покажи, — раптом сказав Аль, а я трохи зніяковіла.

— Е-е, ну цей…— почала говорити я, бо навіть не хотіла уявляти, яку лекцію він мені прочитає, коли побачить цю сукню.

Я все ж невпевнено витягнула її та показала хлопцеві. Він переводив скептичні погляди з мене на сукню, а тоді усміхнувся.

— Вай-вай, я бачу, що зіркові лави прийняли тебе до себе. Точніше, ти нарешті зрозуміла, як повинна виглядати дівчина твого статусу.

— Хм, невже тобі сподобалася ця сукня? — я підозріло подивилася на Аля.

— Впевнений, що вона дуже вдало підкреслить твою фігуру, а цей колір справді підходить до твоїх очей. Здивувала ти мене.

— Та тільки поки нема куди її вдягнути, — сказала я та знизала плечима, — хоча плаття справді неймовірне.

— Хах, ти забула хто твій хлопець? — Аль глянув на мене, піднявши одну брову. — Не хвилюйся, скоро вдягнеш цю сукню.

Спостерігати за зйомками було дуже цікаво, і це дійсно захопливе дійство. Навіть не думала, що до цього процесу залучена така велика кількість людей. Режисер все контролював, а актори викладалися на повну. Я ж сиділа на одному зі стільців та зацікавлено дивилася. Ніколи б не могла подумати, що колись буду на зйомках. Можливо, я навіть би хотіла спробувати себе в якійсь ролі. Та все ж з часом мені стало нудно, адже одну сцену перезнімали багато разів. До того ж сам процес бійки був перед зеленою ширмою. Це вже потім все змонтують з графікою, даруючи людям гарну картинку. На годиннику була вже майже дев'ята година вечора, а я так сильно втомилася, що ледве стояла на високих підборах. Навіщо тільки взула ті незручні босоніжки?

— Втомилася? — спитав у мене Дженк, коли ми вийшли з тієї будівлі.

— Дуже, — відповіла я, ледве тягнучи ноги. — В мене десь тут має бути водій.

— Я вже давно відправив його додому. Чи ти думала, що він шість годин чекав на тебе?

— А якби я раніше вирішила піти додому, то чим би добиралася?

— Ну ти ж немаленька дитина, — хлопець знизав плечима. — Зловила б собі таксі, але я все одно б не відпустив тебе.

— Чому? — я краєм ока глянула на Дженка, затамувавши подих.

— Тому що я голодний, як вовк, — він легенько усміхнувся. — Впевнений, що в нас вдома навіть нема чого поїсти, а вечеряти самому мені не хочеться.

— Якби я не була на цих зйомках, то приготувала б щось.

— Ти можеш зробити це завтра, — Дженк підморгнув мені. — Я ніколи не їв нічого з української кухні.

— Я могла б сказати, що в договорі не написано, що я повинна бути твоєю кухаркою, але гаразд, — я широко усміхнулася. — Завтра ж приготую на вечерю все в українському стилі.

Хлопець відчинив дверцята, а я сіла всередину, поклавши пакет собі на коліна. Мені подобалося таке наше спокійне спілкування, хоча я думала, що він вб'є мене біля тієї стіни. Добре, що він не зрозумів, що я по-справжньому ревнувала його. Але і ця Феріде точно дивилася на нього не так, як годиться колезі по роботі.
Згодом автомобіль зупинився на набережній, і ми підійшли до берега, де було декілька столиків. Сівши за вільний, нам одразу ж принесли меню. Насправді мені теж дуже сильно хотілося їсти, тому я замовила собі суп Езогелін та традиційний турецький хліб. Ну і звісно ж, чорний чай.

— Тобі сподобалося на зйомках? — спитав у мене Дженк, коли ми чекали на наші замовлення.

— Так, але потім було нудно, — відповіла я та усміхнулася. — На один момент мені навіть захотілося зіграти якусь роль.

— Ну ти вже її граєш, — сказав Дженк, а я трохи нахмурилась. — Тобі навіть Оскара можна дати за те, як ти чудово справляєшся з роллю моєї дівчини.

— А, ти про це, — я закотила очі. — Хто зна, можливо, мене запримітить якийсь продюсер. Усе-таки я гарніша, ніж ця… Феріде, — я скривилася, коли вимовляла її ім'я. — Принаймні у мене все природне.

— Ну я міг би посперечатися щодо твоєї краси, — сказав Дженк та отримав у відповідь мій злий погляд. — Гаразд, я жартую. Ти справді дуже гарна дівчина.

— Чесно? — я трохи ближче нахилилася до нього. — І що тобі в мені подобається?

— Усе, крім твого характеру, — відповів він, а тоді просто засміявся. — Ну добре, в тебе дійсно красиві очі. Вони такого кавово-шоколадного відтінку з маленькими зеленими краплинками. Мені подобається твоє волосся, і те, як воно пахне. Завжди було цікаво, що ж це в тебе за шампунь такий. Ще дуже подобається твоя ніжна шкіра. Справді, — він легенько пройшовся своїми пальцями по моїй руці, — надзвичайно приємно відчувати твоє тепло під своїми дотиками.

Я ледь рота не відкрила від таких слів Дженка. На один момент мені здалося, що він глузує з мене, але хлопець виглядав серйозним. Важко вірилося, що його слова є правдою, та мені дуже хотілося, щоб так і було. Можливо, варто першій зробити крок і зізнатися йому у своїх почуттях? Я довго дивилася в його очі, ніби шукала хоч якусь підказку. Напевно, я таки її знайшла, коли побачила на його обличчі ледь помітну усмішку.

— Знаєш, — я глибоко вдихнула, — спочатку ти мене дуже сильно дратував, але з кожним днем це змінювалося. Я почала розуміти, що ти не такий поганий, а твоя турбота робила мене щасливою. Кожне приємне слово, здавалося, підносило мене на небеса, а ці твої дотики зводили з розуму. Ніколи не думала, що наважуся сказати це, але…

— Вибач, — мовив Дженк, коли мене перервав рингтон його мобільного. — Це Мехмет. Ти ж не проти, якщо я відповім.

Я похитала головою, а Дженк підняв трубку. Він щось уважно слухав, а потім сказав пару незначних реплік.

— Що Мехмет хотів? — спитала я, коли вони завершили розмову.

— На ці вихідні нас запросили на одне телешоу, — сказав хлопець. — Це така собі розважальна телепередача, але будь готова до різних запитань.

— Ми можемо відмовитися? — я з надією подивилася на хлопця.

— Ні, такі речі прописані в нашому договорі. Не хвилюйся, все пройде чудово, — він раптом взяв мене руку та тепло усміхнувся. — То що ти хотіла сказати перед тим, як подзвонив Мехмет?
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно