Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

— Адже я вже казав тобі, що багатьом із них довелося заплатити життям за свою відвагу.

— Хто з мандрівників загинув під час експедиції? — зацікавлено запитав Томек.

— Ну, наприклад, Лайхгард і Кеннеді. Перший з них загинув за дуже таємничих обставин.

— Будь ласка, розкажіть мені про цих мандрівників, — попрохав Томек.

— Людвіг Лайхгард здійснив мандрівку вздовж східного узбережжя континенту на північ. Під час першої експедиції, долаючи значні труднощі, він дійшов до затоки Карпентарія. Увечері того ж дня аборигени, обурені тим, що мандрівники порушили межі їхніх мисливських угідь, напали на експедицію Лайхгарда. Під час бою одного з учасників експедиції було вбито, двох інших — важко поранено. Лайхгард, хворий і виснажений голодом, повернувся, але вже в тисяча вісімсот сорок восьмому році організував нову експедицію, сподіваючись цього разу дійти до міста Перт, розташованого на заході. Лайхгард узяв із собою п’ятсот домашніх тварин, щоб забезпечити експедицію м’ясом. З невідомих причин він змінив напрям руху й замість того, щоб піти на захід, знову рушив на північ. Під час дощів на заболочених територіях тварини, яких Лайхгард узяв із собою, швидко загинули. Незважаючи на це, мандрівник разом із п’ятьма європейцями й двома місцевими провідниками-австралійцями, долаючи всі перешкоди, дійшов до річки Когун. Це була остання звістка про нього. Як тільки вони ввійшли на територію, вкриту густими хащами, будь-які відомості про долю експедиції перестали надходити. Рятувальні експедиції, які вирушили на пошуки загиблих, знаходили на деревах тільки вирізані літери Л, що могло означати першу літеру прізвища Лайхгард, і кілька кінських сідел. Більше нічого про долю, яка спіткала Лайхгарда, дізнатися не вдалось. Ймовірно, що мандрівники загинули від голоду та спраги, а можливо, втопилися під час несподіваної повені, що часто трапляється, коли пересохле русло річки раптом наповнюється дощовими водами. Можливо також, що їх убили місцеві жителі.

— А що сталося з мандрівником Кеннеді? — запитав Томек.

— Він збирався досліджувати острів Йорк, — пояснив Бентлі. — Шлях експедиції перетнули болота, й мандрівникам довелося витратити шість тижнів на те, щоб обійти їх. Коли вони знов заглибилися в хащі первісного лісу, то змушені були сокирами прорубувати собі дорогу. Племена аборигенів, вороже настроєних до мандрівників, не залишали їх у спокої. Кеннеді наказав застосувати вогнепальну зброю. Хоч у сутичці було вбито п’ятеро австралійців, решта несподівано пішла за експедицією» очікуючи зручної нагоди для нападу. Вози виявилися непридатними для перевезення вантажів через трясовини, тому Кеннеді звелів покинути їх, нав’ючивши вантажем коней. Через це експедиція з великим запізненням підійшла до Шарлотт-Бей, де її мав очікувати вітрильник. Але тут з’ясувалося, що корабель відплив, не дочекавшись їх. Кеннеді вирішив влаштувати тут табір. Залишивши в ньому людей, не здатних до подальшого просування вперед, Кеннеді разом із чотирма товаришами попрямував до острова Олбані, який був метою його експедиції. Проте його спіткали нові нещастя. Один із мандрівників загинув унаслідок нещасного випадку, другого було поранено, що змусило третього з товаришів Кеннеді залишитися, щоб доглядати його. Кеннеді разом із вірним провідником, тубільцем Джекі-Джекі, пішов далі. Увесь цей час за ним невідступно йшли тубільці, які прагнули помститися, і, зрештою, у нерівному бою важко його поранили. Кеннеді помер, так і не досягши мети експедиції. Джекі-Джекі поховав його й, захопивши зі собою щоденник експедиції, сам-один попрямував до острова Олбані Капітан шхуни «Арієль», пропливаючи поблизу берега, помітив сигнали Джекі-Джекі й узяв його на борт судна. Негайно було організовано експедицію для порятунку хворих і поранених мандрівників, яких залишив Кеннеді. На жаль, допомога запізнилася: озлоблені тубільці вбили їх. Із дванадцяти членів експедиції живими повернулися лише двоє.

X
ОПІР ТУБІЛЬЦІВ

Неабияк зацікавлений розмовою з Бентлі та його розповідями про небезпечні пригоди першовідкривачів Австралії, Томек зовсім не звертав уваги на те, що відбувалося навколо нього. А тим часом сонце вже хилилося до заходу. Супутники Томека вже давно прокинулися й з цікавістю слухали розповідь Бентлі. Томек опам’ятався лише тоді, коли зоолог, який утомився від тривалої розмови, дістав кошичок із харчами.

Томек також відчув голод. Він дістав свою торбину з овочами, та раптом, глянувши у вікно, відразу забув про їжу. Широкі долини між пологами схилами пагорбів були вкриті «скребом» — густим колючим чагарником із вічнозелених карликових акацій та евкаліптів. Пейзаж був такий неповторний і такий оригінальний, що Томек аж вигукнув від захоплення.

— Що ти там цікаве побачив, Томеку? — спитав Вільмовський, підходячи до сина, який невідривно дивився у вікно вагона.

— Нарешті австралійський краєвид розбудив зацікавлення в нашого молодого супутника, — зауважив Бентлі. — Ще кілька годин тому він скаржився, що Австралія дуже нагадує йому Європу!

— Це, напевно, і є той знаменитий австралійський скреб? — із захватом повторював Томек.

— Так, ти не помиляєшся, Томеку, — підтвердив Бентлі. — Але найцікавіші й не менш характерні для Австралії пейзажі ти побачиш під час полювання.

— Я власне таким і уявляв собі скреб на уроках географії в школі, — похвалився Томек.

І лише тоді, коли вечірні сутінки огорнули розлогий степ, Томек із великим апетитом повечеряв, а потім, втиснувшись у куток лави, відразу заснув.

Весь наступний день він майже не відходив від вікна. З захватом розглядав широкі смуги саван, порослих купками низьких дерев, і милувався суворим сухим і колючим скребом, який переважав у цій безводній місцевості. Він помітив навіть знамените пляшкове дерево, що росло поблизу залізниці; воно мало стовбур, який розширювався донизу, наче справжня пляшка. Бентлі скористався з нагоди й розповів, що вода, яка скупчується в тріщинах стовбура цього дерева, не висихає навіть під час найтривалішої засухи, і це дерево не раз рятувало мандрівників від смерті в сухій, як трут, пустелі. Томек дуже зацікавився й іншим представником австралійської флори, а саме — трав’янистим деревом з товстим, кількаметровим стовбуром, з якого звисало вузьке, гостре, як ніж, листя. З-поміж листя вгору росла гілка, всипана білим зірчастим цвітом. Трав’янисті дерева, добре пристосовані до посушливого клімату, Томек згодом не раз зустрічав навіть у кам’янисто-пустельній глибині континенту.

Потяг мчав усе далі й далі на північ. Тепер на західному горизонті іноді можна було побачити гірські пасма, що