Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

перебуваємо на пограниччі Центральної Австралії. А мандрівник, про якого я говорю, разом із моїм дідом досліджував Новий Південний Уельс і провінцію Вікторія, що знаходяться на південному сході материка. Щодо Центральної Австралії, то її досліджували головним чином експедиції Стьорта й Стюарта[29]. Повір, що їхні експедиції були сповнені небезпек, які рідко зустрічаються на інших континентах.

— Ви, мабуть, добре знайомі з історією відкриттів, які вони здійснили? Я страшенно люблю розповіді про такі подорожі!

Бентлі кивнув головою, вийняв із кишені люльку, набив її тютюном, запалив, повільно роздмухав і повів далі.

— Експедиції Стьорта й Стюарта відбувалися в першій половині й на початку другої половини дев’ятнадцятого сторіччя. Стьорт прагнув перевірити розповіді кількох своїх попередників, які стверджували, що в глибині материка є море. Він організував декілька експедицій, але жодній із них не вдалося досягти центру Австралії через страшенну спеку. Під час першої експедиції сонце цілком випалило траву в степу, а вода в річках повисихала. Величезні території обернулися на випалену пустелю. Страуси ему марно бігали, витягнувши шиї, вздовж і впоперек пустелі в пошуках води. Навіть дикі собаки динго, витривалі до всіляких знегод, і ті схудли через нестачу поживи та води. Стьорт був змушений повернутися ні з чим, оскільки побоювався загибелі людей від спеки та спраги.

— Звичайно, він відмовився від думки спорядити нову експедицію, — втрутився Томек. — Смерть від спраги жахлива!

— Де там, Стьорт не був такою людиною, щоб легко відмовитися від задуманого, — вів далі Бентлі. — Він вирушив у нову експедицію ще того самого року. Цього разу, пливучи на човнах, він зіткнувся з кількома сотнями корінних жителів материка. Їхні тіла були розмальовані білими смугами, що означало, що вони перебувають у стані війни. Стьорт не міг обминути їх, оскільки ті були дуже ворожо настроєні щодо його експедиції. Попри численну перевагу нападників, Стьорт мав намір розігнати їх за допомогою вогнепальної зброї. Аж раптом, цілком несподівано, у справу втрутилися чотири аборигени. Один із них схопив за горло свого агресивного земляка, який був уже на мушці в Стьорта, відштовхнув його з усієї сили й почав щось пояснювати іншим тубільцям, тим самим відвернувши криваву січу.

Виявилося, четверо тубільців належали до племені, що перебувало раніше в дружніх стосунках із Стьортом. Завдяки їхній допомозі експедиція могла пливти далі.

Незабаром запаси харчів, які було взято в дорогу, почали швидко зменшуватися, і Стьорт віддав наказ про повернення. По дорозі назад учасники експедиції живилися лише хлібом і водою або впольованими вряди-годи дикими качками. Їх постійно турбували загони тубільців.

Один з учасників експедиції не витримав тяжкої дороги, збожеволів і втратив мову.

Незабаром Стьорт спорядив нову експедицію. У ній взяли участь Джеймс Пуль і Мак-Доуелл Стюарт. Вони мали намір досягти центру континенту. У той рік було дуже спекотне літо. Потерпаючи від нестачі води, експедиція нарешті дійшла до джерела Рокей Глен, стала табором, у якому мандрівники протрималися шість важких місяців. Удень, навіть у тіні, температура повітря сягала 45-ти градусів за Цельсієм. Від убивчої спеки земля потріскала, а рослинність загинула. Стьорт із товаришами, викопавши ями, рятувався в них від спеки. Сонце палило так немилосердно, що рогові гребінці плавилися й ламалися. Тоді помер один з учасників експедиції, а другий — Пуль — захворів на цингу. Товариш спробували віднести хворого до найближчого населеного пункту. Незважаючи на зусилля товаришів, Пуль помер у дорозі і його поховали в пустелі.

Експедиція рушила далі. Перебравшись через річку Стшелецького, вони незабаром опинилися на березі озера Бланч.

— Ах, одну хвилинку! Ви згадали річку, названу іменем мого співвітчизника! — вигукнув Томек. — Наскільки мені відомо, він зробив в Австралії багато відкриттів. Хіба Павел Едмунд Стшелецький також споряджав експедиції в глиб континенту?

— Я бачу, що всі славетні поляки близькі твоєму серцю, — відповів Бентлі. — Ти вже чимало знаєш про їх діяльність. Так, дійсно одна із згаданих річок, що протікає в глибині Австралійського континенту, названа іменем відомого мандрівника Павла Стшелецького. Проте ти повинен пам’ятати, що його відкриття стосуються, в основному, південно-східної частини континенту. На відзначення заслуг Стшелецького, між іншим, і названо одну з річок Австралії його іменем. Сподіваюся, що при нагоді розповім тобі про башто цікавих пригод цього польського мандрівника. А поки що повернімося до дослідників Центральної Австралії.

Бентлі перервав на хвилину свою розповідь, дістав із плескатого шкіряного портфеля карту й розіклав її на дивані перед Томеком.

— Поглянь уважно, де знаходяться річка Стшелецького та озеро Бланч. Бачиш, вони знаходяться поблизу території, на якій ми будемо полювати. Тепер ти, сподіваюся, краще зрозумієш те, що я тобі говорив на «Алігаторі» про австралійські озера. Саме поблизу цих озер експедиція Стьорта нестерпно страждала від спраги.

— Що ж сталося потім зі Стьортом і його експедицією? — нетерпляче спитав Томек, зацікавлений незвичайною розповіддю Бентлі.

— Ідучи далі на північ, експедиція досягла скелястих пагорбів. На кам’янистому ґрунті була відсутня будь-яка рослинність. Тут навіть кінські копита не залишали слідів. Через відсутність паші й води коні почали падати. До мети лишалось усього якихось двісті кілометрів, але Стьорт, намагаючись зберегти своє життя та життя товаришів, змушений був повернути назад.

Це була його остання експедиція. Допіру через кілька років один з учасників цієї експедиції Стюарт Мак-Доуелл після шести невдалих спроб пройшов усю Австралію з півдня на північ. Тепер шляхом, прокладеним Стюартом, проходить телеграфна лінія, яка з’єднує Аделаїду з портом Дарвін.

— Що після цього робив Стюарт? — допитувався Томек, вражений відвагою та наполегливістю цього мандрівника.

— Труднощі експедицій значно погіршили стан його здоров’я. Йому загрожували навіть сліпота.

Стюарт поїхав до Англії, де й помер через кілька років, — відповів Бентлі.

— Щастя його, що він не загинув у цій страшній пустелі, — з полегкістю прошепотів Томек. — Як це жахливо — померти на самоті в такій дикій країні!

— Не всі мандрівники були такі щасливі, як Стюарт, — підхопив Бентлі.