Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

першої. Бо мережа пістрявіла попередженнями про реальність штурму після першої ночі. На ці повідомлення з’являлися інші: «Почнуть не раніше четвертої. Люди змучаться. Дуже продуктивний час для нападів та арештів». Їм заперечували так само категорично: «Без паніки, нічого сьогодні не буде. Було вчора. Пильності не втрачаємо. Стоїмо до перемоги». Прийнявши для себе за основу саме таку думку, Птаха перестав боротися з дрімотою.

Занурився.

Розплющив очі, ніби хтось сильно штовхнув у плече. Першої миті здалося — таки повернувся брат, переконавшись — нікому нічого не загрожує, звичайна перестраховка й нічим не мотивована паніка. Та у квартирі нікого не було. Лиш світилася лампа на підлозі, згаслий для сну монітор перетинала по діагоналі заставка-логотип.

Цікаво, котра година?

По той бік вікна уже сипав лапатий сніг.

Указівний палець легенько вдарив по курсору. Раз, другий.

З третьої спроби комп’ютер прокинувся. Заставка зникла, у кількох десятках сантиметрів від очей Птаха побачив суцільну рухому масу.

Так виглядає ікра в банці.

Або — чорні шоломи сотень беркутів.

Темна моторошна маса сунула під снігом униз по Інститутській, у бік найближчої барикади.

Перша тридцять дві.

Онлайн.

Це відбувалося в центрі Києва, на Майдані, просто зараз.

Птаха вкляк, остаточно прокидаючись.

Сірий. Газ

Він, як і решта, отримав балончик та оранжевий жилет.

У таких ходять комунальні працівники, і натягнувши його, Сірий уявив себе двірником. Нічого, подумав він, прикольно. Скільки справжніх двірників збираються виводити на позиції, він не знав, та й не збирався паритися. Головне, що почалося. Скінчиться швидко, шкода, завтра-післязавтра згорнуть Маріїнський парк та розпустять пацанів. Можна було б потусувати ще, заробивши трохи більше, ніж уже прилипло до кишені.

Але Сірий не визначився, чи довго готовий стовбичити на одному місці далі. Ну, поять їх, годують бутерами з ковбасою та сиром. Навіть гречка є, з м’ясом. Хтось виступає, бубонить у мікрофон про зовсім далекі, незрозумілі йому та більшості братків речі. Аби розвіятися, Хряпа з Гопом надибали проституток, видзвонили їх та кудись поїхали, намагаючись і його затягти з собою. Спершу Сірий повівся, та коли дізнався — не просто так, а за свої ж гроші, відмовився відразу. Краще поспати кілька зайвих годин на койці в гуртожитку, де розквартирували немісцевих. По-хорошому — так організатори могли б підігнати своїм людям безкоштовних курв.

Отак він, Олег Сіренко, щиро вважав.

Цієї ночі їх, як завжди, завантажили в автобуси. Та на базу не повезли. Покрутилися містом якусь годину, намотуючи кола, і повернулися назад. Щоправда, не туди, де завжди, не біля самого Маріїнського. Вивантажили раніше, десь у дворах за площею Слави. Потім прийшла команда розбитися на групи й так, на відстані, пішки висуватися назад до антимайданівського табору. Сірий розумів, для чого це робиться: їх пасуть, за периметром міліцейської охорони постійно крутиться хтось із фотоапаратами, відеокамерами і звичайні роззяви, без синьо-жовтих стрічок. Тобто удають туристів, але сто пудів — розвідка знизу, майданівська. Недавно на інструктажі Буряк попередив: там усе серйозно, Америка не дурно вкидає в Майдан мільйони, там діють перевдягнені професійні агенти.

Сірому кортіло зустрітися хоча б із одним таким.

Нічого не сказати — розбити харю першим ударом. Другим вибити зуби. Хай лікується, сука, у них там усіх точно страховка. Покриє витрати на лікаря. Зате знатиме, як лізти.

А ще більше чухалися кулаки підловити якогось глека з Карпат, вуйка з полонини, котрий приїхав сюди й думає, що тут, у Києві, лохи живуть, і їх так легко вдасться нагнути. Подумки провівши не аж такі складні розрахунки, Сірий вирішив: перший-ліпший бандерівець зі Львова цілком може бути й напевне є купленим за долари американським агентом. Значить, гасити можна без розбору. Не промахнеться, дістане, кого треба, так чи інакше. За будь-яких розкладів.

— Коротше, тема, — пояснив Буряк, коли підпорядкована йому п’ятірка зібралася біля намету. — Загального інструктажу не буде, аби не привертати увагу. Усім уже сказали: косимо під комунальників, підчищаємо за «Беркутом». Дуже просто.

— Як — підчищаємо? — поцікавився Хряпа. — Добиваємо бандер?

— Такого наказу нема, — почулася відповідь. — Так само ніхто не говорив їх не чіпати. Полізуть — давати в табло. Гасити зовсім не треба. Їх заберуть, не наш гемор. Тільки вони не полізуть, сциконуть.

— Досі не сцяли, — кинув обережний Шмата.

— А їх досі жаліли! — парирував Буряк. — Ти полізеш на «Беркут»?