Гарольд Роббінс - Пірат

Двері за ним зачинилися, і кімната знов поринула в темінь. Вона поглянула на освітлений циферблат електронного годинника, що стояв на столику поруч з ліжком. Було вже по п'ятій.

Вона дістала сигарету і закурила. Якщо треба привезти дітей на яхту о дев'ятій, то тут спати вже ніколи. Знехотя вона ввімкнула світло і натиснула кнопку виклику своєї служниці.

Треба одягатися та їхати на віллу зараз. Діти прокинуться десь о сьомій. Вона зможе виспатися після того, як вони поїдуть.

Майкл Вінсент зайшов до ресторації готелю. Його повіки припухли від недосипу, на лиці прорізалися зморшки, видно було, що він після перепою. Виглядаючи Юсефа, він щурився від вранішнього сонця. Побачив його за столиком біля вікна. Юсеф був старанно виголений. Погляд ясний. На столику, поруч з філіжанкою кави, лежав бінокль.

— Доброго ранку,— привітався він з усмішкою.

— Доброго,— буркнув, сідаючи, Вінсент і глипнув на Юсефа.— Як це у вас виходить? Була вже, мабуть, шоста, коли ви пішли спати. І ось маєш, заледве о пів на десяту, а ви призначаєте зустріч.

— Коли шеф тут, ніхто не спить,— сказав Юсеф. Він узяв бінокль і простягнув режисерові.— Ось погляньте самі. Він уже встав і катається на водних лижах.

Вінсент напружено вдивлявся через бінокль, регулюючи чіткість доти, доки катер не вирізнився ясно і чітко. Він побачив «Ріву», коли той перетинав затоку. За ним, тримаючись однією рукою за буксирний трос, нісся Бейдр; другою рукою він притримував хлопчика, що сидів у нього на плечах.

— Що то за хлопчик? — спитав Вінсент.

— Менший син шефа — Самір,— відповів Юсеф.— Йому чотири роки, названий на честь діда. Старший син, князь Мухаммад, катається на лижах, он там, позаду свого батька. Йому — десять.

Зосередивши увагу на Бейдрові, Вінсент не помітив ще одного моторного човна. Він повів біноклем і побачив хлопчика. Десятилітній хлопчик був зменшеною копією свого батька; стрункий і сильний, він також тримався за трос однією рукою.

— Князь Мухаммад? — спитав він.— А що, Бейдр...

— Ні,— хутко відказав Юсеф.— Бейдр — двоюрідний племінник князя Фейяда, який сидить на престолі. Та оскільки у нього немає спадкоємців по чоловічій лінії, він визначив, що наступником трону буде син Бейдра.

— Цікаво,— сказав Вінсент. Коли кельнер підійшов до столу, він поклав бінокль і запитав: — Чи ще не зарано, щоб замовити «Криваву Мері»?

— Тут — ні,— посміхнувся Юсеф.— «Кривава Мері».

Кельнер кивнув і зник. Юсеф нахилився до режисера.

— Вибачте, що я потривожив вас так рано, але оце зранку шеф мене викликав, і я мушу виїхати з ним на кілька днів, то я подумав, що нам важливо завершити цю справу.

— Я гадав, що вчора вечором все було погоджено,— сказав Вінсент. Кельнер приніс напій. Юсеф почекав, доки той відійде і Вінсент зробить перший ковток.

— Майже все,— сказав він м'яко.— Окрім комісійних посередника.

— У мене немає посередника,— швидко відмовив Вінсент.— Я завжди веду переговори сам.

— На цей раз є,— сказав Юсеф.— Бачите, це справа звичаю, а наш народ любить звичаї.

Вінсент здогадався, але хотів почути це з уст Юсефа.

— І хто ж мій посередник?

— Ваш найбільший шанувальник,— сказав він чемно.— Чоловік, який рекомендував вас для цієї роботи,— я.

Якусь мить Вінсент мовчав, потім ще раз сьорбнув «Кривавої Мері». Він відчув, як голова стала прояснюватися.

— Традиційні десять відсотків? — спитав він.

Юсеф похитав головою, все ще посміхаючись.

— Це — західна традиція. Наша традиція — тридцять відсотків.

— Тридцять відсотків? — повторив ошелешено Вінсент.— Це нечувана сума.

— В цьому немає нічого несправедливого, якщо взяти до уваги, скільки ви отримаєте за цей фільм. Мільйон доларів — це нечувана сума. Між іншим, я дізнався, що це в п'ять разів більше, аніж ви отримали за свою останню стрічку. І вам не зробили б цю пропозицію, якби я не знав, що ця стрічка — виплекала мрія Бейдра і що він запропонує таку платню, яка спонукає тебе до співробітництва.

Вінсент вивчав обличчя Юсефа. Араб усе ще посміхався, та посмішка не могла приховати дуже серйозного виразу.

— П'ятнадцять відсотків,— запропонував він.

— У мене багато витрат,— сказав Юсеф і розвів руками.— Та ви мій приятель. Я не хочу з вами торгуватися. Двадцять п'ять відсотків.

— Які витрати? — поцікавився Вінсент.— Я гадав, що коли ви працюєте у Бейдра... Він мало вам платить?

— Ну, для пристойного існування достатньо. Та людина має думати про майбутнє. Мені доводиться утримувати велику родину, тож мушу відкладати якусь там пару доларів.

Вінсент понишпорив у кишенях, шукаючи сигарети. Юсеф випередив його. Він клацнув золотим портсигаром і простягнув режисерові.

— Гарний портсигар,— мовив той, беручи сигарету.

Юсеф посміхнувся і поклав його на столик перед режисером.

— Він ваш.

Від здивування Вінсент широко відкрив очі. Він ніяк не міг зрозуміти цього чоловіка.

— Це ж щире золото. Ви не можете віддати його просто так.

— Чому б і ні? Ви ж у захваті від нього.

— Це все ж таки не причина,— запротестував Вінсент.

— У вас свої звичаї, у нас — свої. Ми вважаємо, що