Гарольд Роббінс - Пірат

Вінсент похитав головою, погоджуючись.

— Гаразд. Двадцять відсотків.

— Згода,— Юсеф усміхнувся і простяг йому руку.

Вони потисли один одному руки. Вінсент узяв до рота сигарету, а Юсеф підпалив її золотою запальничкою «Дюпон». Вінсент глибоко затягнувся, а потім засміявся.

— Я не насмілюся виразити захоплення вашою запальничкою, а то ви і її віддасте мені.

— Ви швидко засвоюєте наші звичаї,— з посмішкою сказав Юсеф.

— Я мушу,— відказав Вінсент,— якщо я збираюся знімати цю картину.

— Щира правда,— серйозно зауважив Юсеф.— Ми будемо дуже тісно співпрацювати над цією стрічкою, і коли настане час, я гадаю, що покажу вам, як ми разом зможемо заробити купу грошей.

Вінсент узяв склянку з «Кривавою Мері» і відпив ковток.

— Яким чином? — запитав він.

— Сума, яку вони попросять вас заплатити за послуги та матеріали, буде набагато більшою, аніж та, яку вони попросять від мене,— пояснив Юсеф.— Удвох ми будемо в змозі заощадити чималі гроші шефові і в той же час отримати самі помірний бариш за наші старання.

— Я буду мати це на увазі,— сказав Вінсент.— Напевно, я часто буду до вас звертатися.

— Я — до ваших послуг.

— Як ви гадаєте, коли контракт буде готовий до підпису? — запитав Вінсент.

— Десь за тиждень. Складають його в Лос-Анджелесі і, як тільки він буде готовий, передадуть нам телексом.

— А чому в Лос-Анджелесі? Чи ж немає хороших правників у Парижі?

— Звичайно ж є, та ви мусите зрозуміти шефа. Він в усьому вимагає тільки найкращого. А найкращі кіноадвокати в Голлівуді.— Він поглянув на свого годинника.— Я маю йти,— сказав він.— Я спізнююся. Шеф наказав мені забрати дівчат та доправити на яхту особисто.

Вінсент піднявся й собі, дивлячись на нього осолопіло.

— Дівчата? А місіс Аль Фей не заперечує?

— Місіс Аль Фей вирішила залишитися на віллі, щоб дати шефові більше часу побути наодинці з синами.

Вони ще раз потисли один одному руки, і Юсеф вийшов у хол. Вінсент знову вмостився на своєму стільці. Багато дечому доведеться вчитися, щоб збагнути цих людей. Вони не такі прості, як здавалося спочатку. Підійшов кельнер, і Вінсент знову замовив «Криваву Мері». Що ж, день розпочався як годиться.

Коли Юсеф вийшов із ресторану, акторки та Патрік уже чекали з валізами в холі.Він попросив Елі, щоб той розпорядився віднести їхні пожитки на причал і помістити на «Ріву».

— Ви йдіть,— сказав він.— А я буду там за хвилю. Мені ще треба зателефонувати.

Він підійшов до помосту з телефонами і набрав номер Жака в «Мартінезі». Телефон продзвонив десять разів, аж поки відгукнувся сонний голос.

— C'est moi, Youssef[19],— сказав він.— Я розбудив тебе?

— Так,— голос Жака був невдоволений.

— Шеф попросив супроводжувати його в подорожі на яхті, протягом кількох днів, і я зараз відпливаю. Я хотів дізнатися, як тобі з нею ведеться.

— Пообіцяла подзвонити.

— Ти гадаєш, що вона це зробить?

— Не знаю. Я примусив її здоїти мене без особливих труднощів.

— Значить, вона прийде,— сказав задоволено Юсеф.— Коли пустила в руки, то пустить і між ноги.

— Коли ти повернешся? — спитав Жак.

— У неділю увечері. Тієї ночі шеф від'їжджає до Женеви. А якщо вона не обізветься до тих пір, то я дам обід на честь американського режисера і ти зустрінешся з нею там.

— Мені не прийдеться телющитися з тією княгинею Марою, га? — спитав Жак.— Я не переношу тієї жінки.

— Ні. На цей раз ти прийдеш один.— Юсеф вийшов з телефонної будки і дав телефоністці кілька франків чайових. Він поліз у кишеню за портсигаром, а потім згадав, що віддав його. Він лайнув себе, та потім, сходячи східцями на вулицю, посміхнувся. Це була непогана оборудка. Табакерка в триста доларів принесла йому ще п'ять відсотків. А п'ятдесят тисяч доларів — це тобі не понюшка тютюну.

Коли він зайшов, вона стояла біля вікна і дивилася на море.

— Ти зібралася? — спитав він.

— Так,— сказала вона, повертаючись до нього.— Батькова яхта відпливає.

Він підійшов до вікна і виглянув. Яхта повертала дугою і виходила в море, прямуючи до Естерелю. Небо і вода були одинаково блакитні, а сонце розсипалося золотими блискітками.

— Сьогодні буде тепло,— мовив він.

Вона все ще дивилася на нього.

— Він катався на водних лижах зі своїми синами.

— Твоїми братами?

В її голосі прозвучала нотка гіркоти.

— Вони — не мої брати! Вони — його сини,— вона повернулася до вікна спиною.— Настане день, коли він це зрозуміє.

Алі Ясфір мовчки дивився, як вона перейшла кімнату і сіла на стілець біля ліжка. Вона запалила. Вона навіть і не усвідомлювала, наскільки була дочкою свого батька. Це струнке сильне тіло було не від материного родоводу. Її мати, як і більшість арабок, росла вшир.

— Пам'ятаю, коли я ще була малою, він брав нас із сестрою кататися на водних лижах. Він був такий хороший і було так весело. А потім, коли він розлучився з моєю