Микола Іванович Сенченко - “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Сучасним представником філософії ситуативної етики є актриса Шерлі Мак-Лайн. Вона пише: “Не існує гріха як такого. Гріх — це страх і невпевненість. Гріхом є те, що ви ним вважаєте. Для мене концепція “гріха” і “сатани” безглузда”[124].

Масони також вірять у ситуативну етику. Масон Хейвуд, зокрема, писав у своїй книзі “Великі вчення масонства”: “Досвід людини... є остаточним моральним авторитетом. Злом є те, що шкодить людському життю чи руйнує людське щастя. Вчинки бувають хорошими чи поганими не за своєю суттю, а залежно від того, корисні чи шкідливі їх наслідки”[125].

Цю думку він висловив і в іншій своїй книзі “Значення масонства”: “Те, що корисно мені, може бути шкідливим тобі; те, що правильно зробити в конкретний момент, може бути помилковим у наступний”.

Масон 33-го ступеня посвячення Альберт Пайк погоджується з цими висловлюваннями. У книзі “Мораль і догма” він зазначає: “...Всі істини — це істини епохи, а не вічності”. Пайк дотримується думки, що абсолютних принципів не існує. Всі істини тимчасові. Така точка зору має назву “ситуативна етика”.

А. Пайк назвав свою книгу “Мораль і догма”. Ситуативна етика — це особливий погляд на мораль, і такою є моральна позиція, втілена в його книзі. Пайк повідомляє кожному масону, який читає її, що масонська релігія надавала великого значення ситуативній етиці.

Інший видатний масон Менлі Холл мав дещо іншу думку, але висловив майже те саме: “Для мене завжди було дуже важливо, чи сказав Ісус насправді: “Якщо любиш мене, виконуй заповіді”, оскільки це суперечить і божественному, і людському розуму”. Ісус навчав своїх послідовників, що їм слід виконувати його заповіді — моральні принципи. На думку Холла, Ісус ніколи цьому не навчав, і людський розум не згодився б прийняти закон про існування моральних абсолютів. Людський розум зробив висновок, що дотримуватися божественних принципів “неприйнятно”.

Ф. Ніцше у своїй дисертації “Генеалогія моральності” робив спробу “переоцінити всі цінності” і вважав, що “так зване зло є добро, а те, що ми звикли вважати добром, є зло”.

Соратник К. Маркса Ф. Енгельс переконував: “... для революціонера є добрими будь-які засоби, що ведуть до мети”.

Видатний російський письменник і філософ Ф. Достоєвський в одному із своїх творів писав: “Якщо Бога немає, тоді все дозволено”.

Відповідь на питання, що відбувається з душею людини, яка сприйняла філософію ситуативної етики, знаходимо у творах російського революціонера Сергія Нечаєва. Цей молодий чоловік мав величезний вплив на події 1917 р., а його праці — на В. Леніна.

Нечаев стверджував: “Наше завдання — жахливе, цілковите і безжалісне руйнування... Давайте об’єднаємося з жорстоким злочинним світом, цими єдиними й справжніми революціонерами Росії”.

Тільки палкий прихильник ситуативної етики міг написати щось подібне. Коли твоя мета — руйнація, моральних абсолютів не існує. А мета революціонера була саме такою. Далі Нечаев зазначає: “Революціонер — людина приречена. Він не має ні особистих інтересів, ні ділових стосунків, ні емоцій, ні майна, ні імені. Все його єство перейняте єдиною думкою і пристрастю — революцією. Революціонер знає... що він розірвав усі зв’язки, які з’єднували його з соціальним ладом і цивілізованим світом, з усіма його законами, звичаями і моральними цінностями, з його загальноприйнятими умовностями. Мета постійно одна: найправильніший і найшвидший спосіб руйнування огидного ладу. Революціонер зневажає й ненавидить існуючу соціальну мораль... Для нього мораль — це все те, що сприяє перемозі революції. Аморальним і злочинним є все те, що стоїть на його шляху. Не майте жалості... Вбивайте у громадських місцях, якщо ці підлі негідники насміляться прийти туди, вбивайте у будинках, убивайте в селах. Пам’ятайте, хто не з нами, той проти нас. Той, хто проти нас, — наш ворог. А ми повинні знищувати ворогів усіма засобами”.

Те, про що пише Нечаев, — необмежена ситуативна етика, в якій немає поділу на правильне і хибне. Думки Нечаева — логічний наслідок такого типу мислення. Варто революціонеру прийняти цей етичний кодекс — і йому все дозволено. Вбивства, пограбування, мародерство й тортури стають допустимими.

Ситуативна етика ставить деяких людей у таке становище, коли вони починають ненавидіти все суспільство і прагнуть знищити увесь соціальний лад — “старий світовий порядок”. Відтак люди, які матимуть бажання заповнити порожнечу, що утворилася, зможуть перебудувати світ. і цей новий світ матиме назву новий світовий порядок”.

Мабуть, головну мету ситуативної етики розкрив Алдоус Хакслі у книзі “Повторні відвідини сміливого нового світу”. Він назвав знищення особистості першочерговим завданням нового етичного вчення. Хакслі писав: “Нова соціальна етика замінить нашу традиційну етичну систему — систему, в якій головне — особистість, людина... соціальне ціле цінніше й важливіше за його окремі частини ...права колективу передують правам людини”.

Проте ситуативна етика не є новою. Вона стара як Біблія. Пророк ісайя писав про цю систему приблизно в 740 році до н. е. у Старому Завіті (кн. ісайї 5:20—21): “Горе тим, хто зло називає добром, а добро — злом, гірке вважає солодким, а солодке — гірким!”.

Ситуативна етика називає зло добром, а добро злом. і це філософія гуманістів, іудеолібералів і окремих масонів.

Вона стає мораллю й іудеолібералів в Україні і може призвести до стратегічної нестабільності в суспільстві.

...Кажуть, ви тепер б’єте поклони

Так же ревно, як у ті часи

Били у церквах святі ікони

І сукали дулі в небесі.

Гей, пильнуйте, хлопці-радикали, —