Микола Іванович Сенченко - “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

називає, стала моральною чумою, що руйнує свідомість людей, передусім молоді. Все це ще раз показує справжнє обличчя і справжню мету тих “свобод” і “демократичних цінностей”, які насаджує нам іудеофарисейська (демонічна) цивілізація і які так запопадливо рекламують і впроваджують у наш інформаційний простір іудейські засоби масової інформації.

Суспільство створює і прославляє такі твори, яких воно заслуговує... А якими законами керуються ті, хто їх пише в Україні, мають вони бодай якесь уявлення про християнську етику чи користуються іншими моральними принципами, іншою ідеологією?

Аналіз процесів, що відбуваються в Україні, засвідчує, що ті, хто обікрав наш народ, у своїй більшості засідають у Верховній Раді і пишуть для нас закони, керуючись зовсім іншими поглядами і принципами, в основі яких ситуативна етика — етика “нових українців”, гендлярсько-лихварської та компрадорської еліти.

Ситуативна етика

Чи можна вести мову про просвітницьку етику компрадорської чи гендлярсько-лихварської еліти цих “нових українців”, які, обікравши свій народ, прирекли більшу частину української нації на вимирання? Яку етику має сповідувати людина, що виховується на ідеології іудеолібералізму? За стрімкого збагачення новій “еліті” потрібні закриті клуби на зразок “Ротарі”, ордени, наприклад “орден Святого Станіслава”, і своя етика, яку вона назвала ситуативною.

Більшість компрадорів вважає себе надлюдьми, тобто богами, які можуть виробити свою етику.

Іудеоліберали мріють і про єдину релігію, що узгоджуватиметься з їхньою мораллю. Християнська релігія повинна бути вилучена з життя народів світу, і тоді з християнською мораллю буде покінчено. Але це означає, що глобалісти мають запропонувати на заміну власну мораль. І вони вже роблять це, пропонуючи нову мораль, що має назву “ситуативна етика”. Словник дає таке її визначення: “Ситуативна етика — етична система, згідно з якою правила моралі не є абсолютно обов’язковими, а можуть змінюватися залежно від ситуації”[117].

У США цю концепцію підтримують представники релігії “Новий Вік” і гуманісти. Останні включили її до свого Гуманістичного маніфесту: “Ми стверджуємо, що джерелом моральних цінностей є досвід людини. Етика автономна й ситуативна”[118].

Автор книги “Розвінчання “Нового Віку” Дуглас Гротіус писав: “Як тільки ви обожнюєте себе, а саме в цьому сутність “Нового Віку”, вищі моральні абсолюти перестають існувати. Це — рецепт моральної анархії”[119].

По суті, представники іудеолібералізму визначають, що всі моральні цінності ситуативні. Ситуація визначає, що є правильним, а що — помилковим, а оскільки ситуація постійно змінюється, то може статися так: те, що є справедливим сьогодні, завтра може виявитися помилковим.

Рух “Новий вік”, гуманісти та іудеоліберали перетворили людину на бога. Вони обожнили людство. Нова мораль для людини-бога визначається самою людиною.

Доктор медицини Артур Е. Граватт дав таке визначення ситуативної етики: “...Моральна поведінка може відрізнятися залежно від ситуації. Поведінка може бути для однієї людини моральною, а для іншої — ні. Моральність чи аморальність проступку визначається “законом любові”; це ступінь, на якому любов і турбота про інших є чинником взаємовідносин”[120].

Термін “ситуативна етика” належить Джозефу Флетчеру, професору Кембриджської єпіскопської богословської семінарії, який вжив його, виступаючи перед випускниками Гарвардського університету в 1964 р.

Ось його переконання: “Для мене не існує правил — взагалі ніяких... усе є правильним чи помилковим залежно від ситуації — те, що є неправильним в одних випадках, є правильним в інших. ситуативіст відкине всі абсолюти, крім одного: завжди діяти з любов’ю і турботою”[121].

За цим визначенням, масові вбивства приймаються, якщо відкрито визнається, що їх було здійснено в ім’я любові до людства і що їх здійснили “з турботою і любов’ю”. Якщо, наприклад, один із цих убивць знищить людей на території, забрудненій радіоактивними відходами, і скаже, що зробив це, прагнучи запобігти впливу радіоактивних відходів на цих людей, виявляючи у такий спосіб свою любов до них, цей проступок буде вважатися прийнятним з точки зору тих, хто сповідує ситуативну етику.

“Мораль”, відома як “ситуативна етика”, є основною філософією іудеобільшовиків, які винищували націю в пошуках своєї комуністичної мети. Захисники цієї комуністичної ідеї стверджують, що їх мета така велична, що ті, кого вони вбивають, повинні поступитися для добробуту всього людства. Природним наслідком такої позиції є девіз: “Мета виправдовує засоби”.

Іудеобільшовики знищили в Росії мільйони людей після революції 1917 р., вважаючи, що комуністичне суспільство варте таких жертв.

Гітлер, певно, був переконаний, що вбивство 50 мли людей під час Другої світової війни не було помилкою, оскільки “Третій рейх”, що мав з’явитися після закінчення війни, був, на його думку, того вартий.

Згадаємо, що й Вейсгаупт, засновник ордену ілюмінатів, писав, що “мета виправдовує засоби”. І ще один його вислів важливий для розуміння суті ситуативної логіки: “Жодна людина не підходить нашому ордену, якщо вона не готова йти на все”[122]. Тільки той, для кого не існувало моральних цінностей (іншими словами, тільки той, хто вірив у ситуативну етику) міг бути готовий “іти на все”.

Американський дослідник Джон Робінсон, який розкрив суть ордену ілюмінатів, зазначав: “Найчастіше обговорювалися питання слушності застосування різних засобів для досягнення негідних цілей. І вважалося, що перевершення добра в кінцевому результаті освячувало всі засоби, що застосовувалися”