Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Міліція привидами займатися не буде! Привиди хабарів не дають, і з кишень у них нічого на пам'ять не витягнеш!

– А подзвони Оксані, – пожвавився раптом Єжи. – Вона ж така розумна і ділова! Вона відразу скаже, що робити треба! Це точно!

Тарас подивився на сусіда з підозрою. Інтерес Єжи до Оксани у Тараса не викликав ентузіазму. Одначе те, що сталося з ним рано-вранці на рідній вулиці, дуже схвилювало Тараса. Оксана ж була саме тією людиною, яка не лише могла все розставити по своїх місцях, але і на найскладніші запитання відповісти. І тут безперечне бажання Єжи побачити бойову подругу Тараса збігалося з бажанням самого Тараса почути, що Оксана думає із цього приводу.

Тарас подзвонив Оксані й попросив заїхати, сказавши тільки, що рибки, подаровані нею, якось дивно поводяться і що є ще одна серйозна тема, з якою без її поради ніяк не впоратися.

– Приїде? – обережно поцікавився Єжи після того, як Тарас опустив мобільник на стіл.

Тарас кивнув.

Через півгодини з-під вікон квартири долинув знайомий звук мотора «Чебурашки». У парадному «скрикнула» п'ята сходинка, і відразу після цього трель дверного дзвінка погнала Тараса в коридор.

– Ну що тут у тебе? – Оксана втупилася стурбованим поглядом у приятеля.

– Та тут… Ходімо, покажу!

Коли Оксана побачила Єжи Астровського, обличчя її закам'яніло.

– Ви ж збиралися сходинку замінити! – заговорила вона суворо, як учителька.

– Я пам'ятаю… Так, – забелькотав сусід. – Просто накладка вийшла, та і гроші витратилися… Я зроблю… Тут проблема серйозніша! – Сусід кивнув у бік підвіконня, де, схиливши голову над акваріумом, стояв Тарас.

– Що? Рибки? – Нотки суворості в голосі Оксани зникли. – Що з ними?

– Хтось камінчиком кинув, – показав Тарас Оксані на пробоїну в шибці, від якої розходилися кілька десятків тріщин і тріщинок. – Коли я сюди підійшов, риби усі в кутку стояли, і так нерухомо, як мертві… Немов налякалися.

– Ну? – Оксана перевела погляд з рибок на Тараса. – Але ж тепер вони нормально плавають?

– Тепер так. Але я цього ранку теж… Мене теж налякали…

– Камінцем? – сердито запитала Оксана.

Тарас заперечливо хитнув головою й почав детально розповідати про те, що пережив дорогою додому. Усмішка на обличчі гості розтанула. Вона слухала Тараса уважно, забувши про те, що Єжи стоїть поряд.

– Зі мною теж щось схоже було, – вставив сусід, коли Тарас замовк. – Тільки не тут, на Пекарській, а біля Краківського ринку, вночі. Довелося в обхід іти, тому що повітря просто тряслось, і від цього навіть тіло тряслося. Я думав, що п'яний був, але тепер розумію, що ні.

Оксана всілася за стіл, уперлася ліктями в стільницю і, підперши щоки долонями, завмерла, заглибившись у роздуми.

– Може, чаю? – запропонував Тарас і тут же помітив, як сусід схвильовано замахав рукою, привертаючи його увагу.

– Краще потім до мене на каву спустимося, – прошепотів він, мовби стараючись не тривожити роздумів гості.

Оксана обернулася.

Єжи Астровський витягнувся в струнку, відчувши на собі її погляд.

– Ви подумайте поки що, а я каву зварю! Через п'ять хвилин спускайтеся! – мовив він швидко і тут же зник у коридорі, наче боявся почути заперечення.

Неголосно клацнули двері, зачиняючись.

– Це він тебе напоумив мене покликати? – запитала Оксана Тараса.

– Ні, ми разом. Намагалися самі розібратися, а потім зрозуміли, що без тебе – ніяк. Якщо не хочеш спускатися до нього, можемо сказати, щоб він сюди приніс!

– Ну ти ж зі мною підеш на його каву?

– Звичайно, я тебе саму до нього не пущу!

– Бачиш, знаєш свого сусіда! – Оксана посміхнулася.

– Та ні, він нормальний божевільний, не маніяк!

Тільки-но зайшли до квартири Єжи, в ніс ударив різкий неприємний запах.

– Швидше проходьте до кімнати! – настійно порадив Єжи. – Я тут дезінфекцію проти мишей учора розпорошив, але провітрювати ще рано!

У кімнаті в нього виявилося напрочуд чисто і світло. Навіть Тарас, який тут уже був нещодавно, здивувався змінам. На стіні висіло новеньке овальне дзеркало в ажурній, фарбованій під бронзу, рамі. Перед ним, накрите білосніжним простирадлом, стояло старе радянське перукарське крісло.

– Що там таке? – Оксана взяла Тараса за лікоть і показала поглядом на крісло.

– Його робоче місце, – відповів Тарас і озирнувся. Єжи в кімнаті не було. – Він же перукар, – додав Тарас.

– А я думала, що просто алкоголік!

– Одне іншому не заважає, але сьогодні вранці від нього пахло шампунем, – Тарас перейшов на шепіт, почувши, як відчинилися двері.

До вітальні зайшов хазяїн квартири. У руках – таця з трьома порцеляновими філіжанками і такий же старий порцеляновий кавник. На кавнику і філіжанках – сценка полювання з хортами.

– Ви сідайте! – Єжи поглядом указав у правий кут кімнати, де стояв круглий столик, у центрі якого з вази з водою виглядала штучна троянда.

Гості зайняли стільці, залишивши хазяїну табурет із м'якою подушечкою.

– Цей сорт кави радять пити без цукру, – врочисто оголосив Єжи, наповнюючи філіжанки.

– Так, запах сильний, – схвально мовила Оксана.

Єжи примостився на «пом'якшений» подушечкою табурет, відпив каву з філіжанки, і його обличчя виявило задоволення.

– У тебе ж минулого разу цього столика не було? – запитав спантеличений Тарас.

– У мене і філіжанок цих не було минулого разу, – Єжи кивнув. – Я минулого разу теж був не дуже, хоч і старався. – Єжи подивився на зачіску Тараса, роботу своїх рук. – Усе купив на чесно зароблені!

– Ви пішли працювати? – захоплено вирвалося в Оксани, і Єжи, почувши ці слова, розцвів.

– Так, так, звичайно! Робота ушляхетнює людину, пам'ятаєте? Тільки мені спочатку довелось ушляхетнити себе, а потім уже все вийшло…

– Що вийшло? – спробував уточнити Тарас, уважно вдивляючись у гладко поголене обличчя сусіда.

– Ну що? За фахом! Ось, – він кивнув на закрите простирадлом крісло. – Воджу сюди жінок, роблю красивими.

– І що, йдуть? – здивувалась Оксана.

– Ну, такі, як ви, не йдуть, звичайно, – в його голосі прозвучала сумна нотка. – Але ті, що простіші, йдуть. Я їм зачіски роблю. Вже і фен на зароблені купив, і віник, і столик. – Він озирнувся на всі боки, немов перевіряючи, чи не купив він іще чогось на свої недавні заробітки. – Я, до речі, і чоловічу стрижку вмію, але чоловіків сюди кликати не хочеться. Неправильно зрозуміють. А от жінки, навіть якщо і неправильно розуміють, а однаково іноді йдуть…

– Хотіла б я подивитися хоч на одну. – Оксана єхиднувато посміхнулася.

Єжи скривив губи. Мовчки допив каву. Відійшов до телефону, що стояв на тумбочці. Набрав номер.

– Алло Іванівно, це Єжи Астровський. Пам'ятаєте? Ви не могли б мені дати рекомендацію як перукареві? Тут одна особа до мене ставиться з підозрою. Так, дякую! Секундочку!

Єжи перевів