Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

ніщо не відволікало Тараса від насолоди захватом закоханості, захватом життя, який накопичився у нього всередині.

Він дійшов до повороту на свою вулицю, й раптом передсвітанкове, але все-таки прозоре повітря втратило свою звичну податливість. Повітря, немов сильний зустрічний вітер, припинило легку ходу Тараса, пронизало його тіло неприємними холодними вібраціями, через що виникла у Тараса несподівана безпорадна розгубленість. Він зупинився, нервовим поглядом «обійшов» знайомі околиці, будинки та вітрини магазинчиків. А відчуття холоду тільки посилювалося. Тремтіння пробігло по руках, холодне повітря мокрими пальцями доторкнулося до голої шиї. Згори посипався неприємний і агресивний крик-регіт птахів. Різкий запах моря вдарив у ніс, і Тарас чхнув. Не розуміючи, що з ним відбувається, він позадкував, і холод відпустив його. Птахи замовкли, звітрився й запах моря. Але на зміну всьому цьому закапав дощ. Настрій несподівано змінився на гірший, на душі стало тяжко, і страх перед прийдешньою зимою безпричинно й нез'ясовно запанував у його думках, що заметушилися, мов перелякана гороб'яча зграя. Хвилин десять-п'ятнадцать він стояв на місці, занурений у себе й у свій несподіваний страх. Вікна квартири на першому поверсі праворуч від нього засяяли добрим жовтим світлом. Краєм ока помітив він, як засвітились і вікна в будинку по інший бік вулиці. Повз нього пройшла старенька з болонкою на повідку. Болонка понюхала холоші Тараса і продовжила свій шлях, а її хазяйка кинула на молодика, що стояв, підозрілий погляд.

Тарас озирнувся, провів стареньку із собачкою поглядом і пішов до себе.

Вже біля брами, що вела в його двір, слабкий холод знову спробував звернути на себе увагу Тараса. І в повітрі щось повторилося, тільки вже в терпимішій, ледве вловимій формі. Це вже не був явний і виразний запах моря, а скоріше нагадування про цей запах.

Роздягтись, Тарас улігся під ковдру. Із-за завішеного вікна пробивалися смужки світла. Очі самі заплющилися, світ погас, переможений фізичною та емоційною втомою.

Розділ 21

Відчуття голоду ось-ось було готове розбудити Тараса, але, на жаль, запізнилося буквально на п'ять хвилин. Викрик п'ятої сходинки парадного, жорстоко-тужливий, пронизливий, гострий, як наточений серп, змусив тіло сплячого здригнутися. Цей викрик проник у тіло через обидва вуха і пройшов наскрізь, уколовши собою навіть внутрішню частину стіп. Тарас підібгав ноги, подивився в стелю. «Бідолашний Єжи!» – встиг подумати він про сусіда, якого п'ята сходинка просто доводила іноді до сказу.

І тут задзеленчав дверний дзвінок. Тарас підвівся, натягнув джинси і, голий до пояса, з головою, поки що повністю не здатною сприймати навколишній світ, вийшов у коридор.

За відчиненими дверима стояв сусід знизу. Стражденно-землистий колір його обличчя насторожив Тараса. В очах його не було живинки.

– Уранці ти не переступив п'яту сходинку! – голос Єжи пролунав похмуро і загрозливо.

Тарас відчув скандал, який наближався й, мабуть, із шостої ранку визрівав у цьому худому та невлаштованому тілі, аж ось нарешті визрів. Скандал, так би мовити, з доставкою додому. Губи в Тараса скривились, у пам'яті відгукнувся викрик цієї ж сходинки, що прозвучав кілька хвилин тому.

– Ти ж щойно сам на неї наступив, – мовив Тарас.

– Значить, ти почув? Значить, ти мене розумієш? – Голос Єжи ставав голоснішим і різкішим.

Тараса залихоманило. Настрій зіпсувався. Проте він зібрався з думками, замислився, як би швиденько загасити цю іскру, що з неї ось-ось почне розгорятися скандальне полум'я.

– Винен. – Тарас рішуче опустив голову і побачив на ногах Єжи пухнасті капці. – Зі мною під ранок щось дивне сталося, просто тут поруч, під будинком.

Тарас зробив кілька кроків назад і запропонував жестом сусідові увійти.

Погляд Єжи ожив і наповнився нерозумінням. Натхненний цією зміною настрою сусіда, Тарас повів його до кімнати.

– Сідай. Оксані так сподобалось, як ти мене постриг!

– А що сталося? – запитав Єжи, сідаючи за стіл.

– Я не був п'яним, розумієш? – Тарас усівся навпроти. – На розі з Франка мене щось зупинило, стало навдивовижу страшно і холодно. У ніс запах моря ударив, а згори немов чайки закричали. А коли я відступив на кілька кроків, усе це зникло.

Єжи замислився.

– У тебе випити є? – запитав він після короткої паузи.

Утішений тим, що п'ята сходинка втратила в їх розмові актуальність, Тарас різко підвівся з-за столу.

– Горілки? – уточнив він.

– Ні, давай чаю! – несподівано попросив Єжи. – Зі мною щось схоже теж нещодавно було, днів п'ять тому, вночі…

Стоячи біля закипаючого чайника на кухні, Тарас не міг не думати про дивноти в поведінці Єжи, помічені ним за останній час. Гладенько поголені щоки вдень, чай замість горілки. Усе це викликало невиразні підозри.

До чаю в Тараса нічого, крім цукру, не виявилося.

У кімнаті було темнувато, і, поставивши філіжанки на стіл, Тарас одсмикнув дві половинки фіранок.

Єжи обернувся до вікна.

– Ти рибок годував? – запитав він.

– Вчора вранці, так.

– А сьогодні вранці?

Тарас усміхнувся, взяв у руку коробочку з кормом і нахилився над маленьким акваріумом. Нахилився і завмер. Рибки нерухомо «стояли» у воді, зібравшись у компактну зграю в ближньому до краю підвіконня кутку акваріума.

– Щось із ними не те, – прошепотів Тарас, не відриваючи від рибок погляду.

Єжи підійшов і теж втупився в рибок.

– Оксана говорила, що вони можуть передбачати землетруси. – Тарас обернувся до сусіда. – Тільки в цьому разі вони мають нервово по поверхні плавати… Треба Оксані подзвонити, запитати!

– Та вони злякані! – ткнув у бік рибок пальцем сусід. – Дивися! Хтось тобі у вікно каменем кинув!

Тарас простежив за поглядом Єжи і побачив на зовнішній шибці вікна троянду тріщин, що розходилися від невеликої дірки якраз на рівні акваріума.

– Я ніколи не бачив зляканих рибок, – признався Тарас.

– Ти їх гарненько погодуй, вони і прийдуть до тями! – порадив Єжи.

Тарас щедро насипав на поверхню води корму і завмер. Буквально через секунду рибки рушили до їжі, й Тарас заспокоївся. Вони повернулися до столу.

– Треба буде тепер скло міняти, – сумно, але без трагізму мовив Тарас.

– Так, адже скоро зима! А там наскрізь дірка, – закивав Єжи. – А ось стосовно того, що тут у нас уночі коїться, треба в міліцію заявити. Це скоріше за все якась нова форма хуліганства!

– А може, магнітні бурі? – припустив Тарас. – Кажуть, що така буря може людину з розуму звести, якщо вона слабка чи хвора…

– А ти слабкий чи хворий? – стурбовано запитав сусід.

– Я – ні, я – здоровий.

– Якщо я піду заявляти, міліція посміється і пошле мене куди подалі! А ось якщо ти, то, може, і зроблять що.

– Що? – Тарас знизав плечима. – Патрулів сюди пришлють? А якщо це привиди?