Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

страх іти вперед. Він зробив кілька кроків назад, і внутрішній холод потихеньку почав слабшати. Так само і запах йоду раптом покинув повітря, що ним дихав Алік. На зміну пташиним крикам настала тиша. Алік знов озирнувся на всі боки, вглядівся в дорогу, по якій йому треба йти, якщо він хоче дістатися свого будинку. Знову попрямував уперед, і тут же новий удар холоду та занепокоєння зупинив його. І запах моря ще дужче вдарив у ніс, крики чайок посипалися з неба, як град звуків. Знову відбіг назад, у тишу, зупинився. Сів навпочіпки, скоріше, піддавшись виниклій у ногах слабкості, ніж просто для відпочинку. Гарячкові думки нагадали йому слова та підозри капітана Рябцева.

– Схоже, він має рацію, – прошепотів Алік, втупившись у вулицю, що йшла у бік Брюховичів, вулицю, яка з незрозумілої причини раптом стала для Аліка непрохідною, вулицю, що не бажала пропускати його додому.

Розділ 20

Ближче до п'ятої ранку Тарас відклав убік п'ятий том «Малої медичної енциклопедії», куплений на книжковій розкладці біля пам'ятника Івану Федорову. Звичайно, йому б зараз більше згодився перший том, на літеру «А», щоб краще зрозуміти природу та способи лікування алергій, але п'ятий том починався з літери «Л», а якщо точніше – з опису дії протитуберкульозного засобу «Ларусан». Тому Тарас перегортав джерело викладених за абеткою медичних знань вільно, зупиняючи погляд на окремих статтях, що, хоч як це дивно, освіжали в пам'яті уривки знань, здобутих під час спроби стати фельдшером. Коли б не яскраво-зелена обкладинка цього тому, коли б не назва, в якій гордо було присутнє слово «енциклопедія», якби ще й не ціна десять гривень, то не купив би він цей п'ятий том. А тепер, нагортавшись його вдосталь, відчув Тарас необхідність зміцнити свою незавершену середню медичну освіту купівлею одинадцяти томів, яких бракувало. Як не крути, а гроші він заробляв медициною! Здоров'я – це найнадійніший товар, кращий за хліб! І хто знає, яка ще в його, Тараса, розумну голову може прийти думка, пов'язана з медичним заробітком? А думка сама по собі не прийде. Вона має від чогось відштовхуватись. І якщо збере він усі дванадцять томів цієї енциклопедії, то прикладних думок може з'явитися сила-силенна. Але однаково починати потрібно з літери «А». Із самого початку. Це не лише природно, це просто необхідно. Розібравшись із алергією Дарки, він зможе особисто зняти з неї її довгі по лікоть рукавички, зможе поцілувати подушечки пальчиків, зможе доторкнутися до її шкіри!

Він заварив міцної кави, залив у термос. Після короткого вагання додав туди п'ятдесят грамів коньяку і щільно закрутив чашку-кришку. Вийшовши у двір зі спортивною сумкою на плечі, він постояв хвилину перед своїм «опелем» і вирушив пішки до брами, що веде на вулицю. Заводити машину в таку рань у дворі, на який виходили вікна трьох десятків квартир, здалося йому не дуже ввічливим. Раніше він не замислювався про сусідів, але зараз, наповнений ніжними почуттями до дівчини з нічного обмінника, раптом упіймав себе на підсвідомому благородстві. Мабуть, закоханість дійсно ушляхетнює.

Сплячий Львів спокійно дихав вологим прохолодним повітрям. Жодне вікно на Пекарській вулиці не світилося. Тільки світлофори підфарбовували ніч по черзі то жовтим, то червоним, то зеленим кольорами. Через вуличний спокій, який оточував Тараса, він прагнув іти якомога тихіше, проте йому це не зовсім удавалося з однієї-єдиної причини – він поспішав на кавове побачення.

Вже вийшовши на вулицю Франка, Тарас зовсім забув про своє недавнє дбайливе ставлення до міської нічної тиші, й відлуння його кроків ударилося в стіни старих будинків обабіч вулиці й, відштовхнувшись од стін, злетіло ще вище, вище за дахи міста.

А попереду показалося маленьке, наповнене жовтим світлом віконце обмінника. Перед ним – фігурка людини, навпроти на дорозі – таксі з фарами, що світяться.

Тарас зупинився. Дочекався, коли Дарка залишиться сама. Таксі відвезло клієнта обмінника через кілька хвилин.

– Каву замовляли? – Тарас притулився до віконця, тримаючи в руці термос.

За віконцем вітально замахала рука в довгій зеленій рукавичці. Коли вона опустилася, Тарас побачив радісне обличчя Дарки.

– Де наші венеційські кавові філіжанки? – весело запитав він.

– Знаєш, змінник із друзями використовували їх за призначенням, – винувато всміхаючись, сказала Дарка. – Але я їх відмила. І його вже попередила!

Вона дістала обидві попільнички і просунула їх у нішу для обміну грошима.

Тарас наповнив попільнички кавою. Одну акуратно повернув назад за віконце.

– Сьогодні вона якась незвичайна, – мовила Дарка, піднісши попільничку з кавою до рота.

– Інший сорт, особливий! – таємничо прошепотів Тарас. – А в тебе вихідні бувають?

– Бувають, – Дарка теж перейшла на шепіт. – А в тебе теж бувають?

– Теж бувають, – Тарас кивнув. – Так, може, ми… що-небудь придумаємо?!

Обличчя Дарки стало серйозним.

– Можна і придумати, але ти мусиш ні на секунду не забувати про те, що я тобі говорила в кав'ярні…

– Я тільки про це і думаю, я навіть том медичної енциклопедії купив. Правда, не той… Ні, я все розумію. Мені просто хотілося б побути з тобою подовше… у громадських місцях. Ти не думай…

Дарка знову заусміхалася.

– У мене в середу вихідний, – сказала вона. – Можу затриматися до півночі, якщо ти мене потім додому проведеш!

– Звичайно, проведу! І місцину виберу, де затишніше і смачніше!

– А завтра ти мені каву принесеш? – грайливо запитала Дарка.

– Авжеж! Цей самий сорт чи інший?

Дарка зробила ще один ковток, посмакувала.

– Давай цей самий! – Вона подивилася на свій наручний годинничок, надітий поверх рукавички. – Тобі пора! Через хвилин п'ятнадцять за мною приїдуть!

– Ну і що?

– Я не хочу, щоб хто-небудь, окрім тебе, думав, що ти мені подобаєшся!

Тарас просунув руку в нішу, постукав пальцями по прилавку обмінника. Дарка ніжно провела пальцем у рукавичці по тильній стороні його долоні.

– Приходь завтра! – прошепотіла вона.

Цей її шепіт так наелектризував думки та тіло Тараса, що, вже віддаляючись від обмінки, він, здавалося, не йшов, як людина, а летів над землею повагом, як куляста блискавка, готова вибухнути від внутрішнього захвату при щонайменшому зіткненні зі сторонньою для його почуттів дійсністю.

Дивною була і цілковита відсутність фізичної втоми. Наближався час гімну, після звучання якого по національному радіо несинхронно зашарудять своїми мітлами львівські двірники. Мали б уже засвічуватися вікна в будинках, повз які він ішов. Але мовби хтось натиснув на кнопку «пауза» в головному годиннику, за яким жило місто. І ніч тягнулася довше, ніж зазвичай, ранок запізнювався, сни не відпускали сплячих, ворони Стрийського парку затримувалися з перельотом у бік міського звалища біля села Грибовичі. І