Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Знайомий Аліку з минулого століття голос Джимі Хендрікса заспівав:

After all the jacks are in their boxes,

And the clowns have all gone to bed,

You can hear happiness staggering on down the street,

Footprints dress in red

And the wind whispers Mary

Алік завмер, думки його сховалися, віддавши всю свою територію слухові.

На голову щось крапнуло, але Алік не звернув уваги. Він зосередився на пісні, чутій тисячі разів і нітрохи не обридлій.

– Багатим будеш! – мовив Рябцев, показуючи пальцем на маківку голови Аліка.

Алік провів долонею по волоссю, наткнувся на вологе. Підніс долоню до обличчя. Понюхав, подивився на серпокрилого білосніжного голуба, що сидів над ними на перекладині.

– Та мені багатства якось не треба, – сказав. – Мені й так добре!

Через півгодинки магнітола не дограла пісню й замовкла. І лампочка над столом почала тьмяніти. Рябцев жваво підвівся, знову накрив стіл піднятою з підлоги газетою.

– Тобі так додому не можна, – задумливо мовив він, дивлячись на Аліка.

– Чому? Я не п'яний!

– Ні, запрати треба! – пояснив хазяїн голубника і показав пальцем на ледве видимі в тьмяніючому просторі білі плями голубиного посліду на рукавах джинсової куртки.

Вони спустилися вниз, на землю. Рябцев замкнув двері голубника й обернувся до гостя.

– Доведеться до мене зайти, у мене пральна машина працює! Я тут поруч. – Він показав рукою на багатоповерхівку, що стояла фасадом до лісу метрів за сто від них. – Вибач, що не прибрано!

Тільки при світлі вуличних ліхтарів Алік оцінив рівень «голубиної присутності» на своєму одязі, включаючи й капелюх, який він тепер ніс у руках.

– Це нічого, – заспокоював його на ходу Рябцев. – Відмивається миттєво! У голубиному посліді зовсім немає жирів!

Однокімнатна квартира капітана виявилася затишною, й ніякого особливого бардака, про який згадував Рябцев, Алік не помітив. Хіба що частина речей містилася в картонних коробках, які стояли біля стіни поряд із балконними дверима.

Показавши єдину кімнату квартири, хазяїн тут же відвів гостя на кухню. Посадовив за стіл і почав викладати на стільницю закуски. З'явилась іще одна пляшка горілки і чисті чарочки.

– А ти поки що роздягайся! Не соромся! – мовив хазяїн мимохідь.

Аліку дійсно було якось незручно сидіти в рясно заплямованих чи то одним, чи то кількома голубами джинсах і куртці. Знявши куртку і залишившись у светрі, він стягнув із ніг черевики, потім джинси. І відчув себе некомфортно.

– Боюся, в самих трусах мені буде прохолодно! – сказав гість.

Рябцев замислився.

– У мене розмір менший, а то можна було б мою стару форму одягнути… Хоча… Хвилиночку! – Рябцев вийшов із кухні.

Аліку було чутно, як хазяїн квартири відкриває картонні ящики, переставляє їх, щось бубонячи собі під ніс. Нарешті він повернувся, тримаючи в руках синю шинель.

– Ось, у ній буде тепліше! Та й горілочка зігріє!

Рукави шинелі виявилися короткими, та й сама вона ледве закривала Аліку коліна. Рябцев уже поніс куртку і джинси у ванну, і тепер Алік почув, як дзюрчить вода. Незабаром пральна машина загуділа, закрутила свою центрифугу. Повернувся Рябцев, усівся за стіл. Знову почав наливати. Обличчя його раптом здалось Аліку заклопотаним.

– Я, коли в голубнику сиджу, відчуваю тільки позитив, – заговорив він. – А ось удома… Удома зовсім інші думки приходять. Може, навіть не мої думки, а сусідів. Тут же стіни тонкі. У будинку більше ста квартир. Така концентрація несинхронно працюючих мізків і сердець!.. А пам’ятаєш нашу останню розмову в тебе?

Алік кивнув.

– Я ж не жартував! Це все дуже серйозно. Скоро будь-яка звичайнісінька людина помітить ці аномалії, на собі відчує! Сам-то ти ще нічого дивного не помічав?

Алік замислився. Згадалося, що дійсно якісь дрібниці здавалися йому останнім часом дивними. Крики птахів або ще щось, та і запах моря або морської капусти наздоганяв його в дорозі кілька разів.

– Так, – Алік кивнув. – Щось помічав. Але щось невиразне…

– Я ходив у контору, до своїх колишніх колег. Вони тільки похихотіли! Там уже майже нікого зі старої гвардії. Самі салаги, які нічого не розуміють!

Аліку раптом розхотілося пити. Він тільки із увічливості пригубив з чарочки та й поставив її на місце. Рябцев усе зрозумів і далі розмовляючи пив сам. Пив і не п’янів.

У якийсь момент пральна машина затихла одночасно з хазяїном квартири. І настала важка гнітюча тиша, від якої Аліка пробрав мороз. Він спробував утягнути кисті рук у рукави короткуватої синьої шинелі, але нічого з цього не вийшло. Рябцев усе так само сидів навпроти, за його спиною біліла газова плита. За вікном – чорнильна темрява ночі. Відчуття звичного кухонного затишку зникало, покидало кухню Рябцева, як покидають піщинки верхню напівколбу піскового годинника, залишаючи її порожньою і знаменуючи цим закінчення часового інтервалу. Мабуть, інтервал затишку теж закінчувався. Годинник на мобільнику показував пів на п'яту ранку. Мобільник, затиснутий у руці Аліка, теж здавався занадто холодним.

– Мені якось недобре, – мовив гість, подивившись на хазяїна квартири непевним, напівзапитливим поглядом.

Рябцев кивнув, вийшов. Повернувся з прасувальною дошкою, розклав її. Ввімкнув у розетку праску, приніс із ванни випрані джинси Аліка і, розклавши їх на дошці, почав розгладжувати. Над джинсами під звуки шипіння, що долинали з-під гарячої праски, здіймалася пара. В повітрі запахло теплою домашньою вогкістю. Й Аліку стало тепліше. Він зрозумів, що капітан прискорює праскою висушування його одягу, і спостереження за цим процесом відвело думки та відчуття гостя вбік від дискомфорту і дивного внутрішнього занепокоєння.

О пів на шосту Алік зняв кадебістську шинель і знову надів джинси та джинсову куртку. Одяг передав йому тепло, отримане від праски. Алік почав прощатись, але Рябцев наполіг на тому, що він сам виведе гостя на пряму дорогу.

На сходовій клітці, просто за дверима квартири Рябцева, лежала порожня пляшка з-під портвейну та надгризена цибулина, навкого валялися хлібні шкуринки.

– Бомжів розвелося! – засмучено видихнув Рябцев.

Він провів Аліка до проспекту Червоної Калини, попрощався і, пообіцявши незабаром нагадати про себе та свої передчуття, попрямував назад досить твердою ходою.

Через півтори години Алік вийшов на безлюдну і безмашинну Замарстинівську і вирушив у бік свого будинку. На розі Татарської Аліка немов струмом ударило. Він зупинився. Знову рукам і ногам стало холодно, а по спині побігли мурашки. Доторкнувся до лоба, і пальці стали вологими. В повітрі виник запах йоду, запах моря, запах водоростей, що гниють на піщаному березі. Згори, з темного неба, долинув різкий пташиний крик, схожий на крик чайок. І ще з'явився страх,