Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Неохоче взявши слухавку, Оксана піднесла її до вуха.

– Алло! Алло? – долинув звідти тендітний жіночий голос.

– Так, я слухаю, – мовила Оксана нарочито суворо. – Він що, вас підстриг?

– Ви знаєте, у Єжи чудові руки! Я тепер стригтимуся тільки в нього! Отож не бійтеся! Не пошкодуєте!

– Про що не пошкодую? – обурилась Оксана, озирнулася, простягнула слухавку Єжи, що стояв поряд. – Самі розмовляйте зі своїми фанатками!

Єжи ніжно взяв слухавку з рук гості. Його обличчя відбивало терплячість і сумирність, і, напевно, тому сердитість швидко покинула Оксану. Вона повернулася за стіл. Зробила ковток кави. Подивилася на Тараса винувато.

– Ви пробачте, – прозвучав поруч голос Єжи, що вів далі телефонну розмову. – Ви ж знаєте, іноді у жінок просто поганий настрій! Я вам завтра передзвоню! Так, не забудьте – поки що ніякого лаку для волосся!

За столом зависла важка, як сокира, тиша. Всім стало якось ніяково.

Єжи долив із кавника Тарасу й Оксані, але самому йому кави вже не вистачило.

– Піду ще зварю, – мовив він неголосно, підводячись.

– Чогось мене понесло. – Оксана знизала плечима, провівши поглядом хазяїна квартири.

– Іноді у жінок просто поганий настрій, – повторив Тарас слова Єжи і всміхнувся. – Не переймайся! Хтось же має ставитися до нього скептично. Мені – небезпечно. Я раз у раз на цю бісову сходинку наступаю…

– А кава нічого, – мовила Оксана.

Єжи повернувся за стіл хвилин через десять. Налив собі кави, відпив. Обвів поглядом гостей і тут же повернув погляд на волосся Оксани, від чого їй стало трохи ніяково.

– І багато у вас клієнток з'явилося? – запитала вона, спробувавши прибрати свою голову з-під його задумливого погляду.

– Ну жінок вісім уже. – Єжи подивився їй у вічі. – Було б більше, якби я не був такий соромливий. Усе-таки нелегко виходити на вулицю й вибирати жінку, яка не дбає про себе і при цьому явно нікуди не поспішає.

– Так ви просто на вулиці до них чіпляється? – пожвавилась Оксана. – Так от просто підходите і знайомитеся?

– Це зовсім не просто. – Єжи став зовсім серйозним. – Після першої клієнтки я півночі заснути не міг. Серце боліло. Але треба якось жити, особливо якщо я вирішив почати з нуля… Тобто з чистого аркуша.

– Це нелегко, – Оксана закивала. – Ви ще вчасно наважилися на такий крок. Я знаю багатьох, хто б вам позаздрив!

– Та чому там заздрити! – Єжи соромливо махнув рукою. – І не так уже це було й складно. Перестав пити, вирішив по п'ять разів на день чистити зуби, щоправда, паста тепер дуже дорога. Але смачніша, ніж раніше! Голитися став. – Він погладив долонею правої руки щоку, перевіряючи гладкість шкіри. – Одеколон купив наш, вітчизняний. Праску ось теж купив. – Єжи озирнувся, немов намагаючись знайти поглядом згадану праску. – Мені Тарас приклад подав. Я ж за ним давно спостерігаю! Був пройдисвіт пройдисвітом, додому з пивом повертався. А тепер ось рибок годує! Це, звичайно, ваш вплив!

Погляд Єжи знову поповз угору й зупинився на кучерявому короткому волоссі Оксани.

– Ну чому «пройдисвіт пройдисвітом»? – запізніло запротестував Тарас. – Я і зараз пиво люблю! Щоправда, менше. Його ж увечері п'ють, а мені зазвичай увечері за кермо потрібно! Робота!

– У мене там щось не в порядку? – напруженим голосом запитала Оксана.

Єжи знову опустив погляд і подивився їй у вічі.

– Може, тільки здається, але… У вас улітку волосся не сіклося?

– А хіба кучеряве січеться? – здивувалась Оксана.

– Ви дозволите? – Єжи підвівся з-за столу, відійшов до тумбочки, з ящика взяв збільшувальне скло на ручці й підійшов до гості.

Оксана знову засовалася, занервувалась. Обличчя її почервоніло.

Єжи нахилився над головою гості й, вивчивши її волосся крізь лупу, тут же зробив крок назад і зітхнув із полегшенням.

– Вибачте, – сказав він, сідаючи на табурет. – Я просто злякався. Здалось… У вас чудове волосся!.. Хоча ви ним не користуєтеся.

– В якому розумінні не користуюся? – втомлена від свого власного роздратування, Оксана впилася поглядом у хазяїна.

– Ну, ви могли б привертати безліч поглядів чоловіків, якби захотіли.

– А навіщо мені їхні погляди?! – її голос став колючим. – Мене тільки один ваш погляд із себе виводить, а якби таких поглядів було три або чотири, я б вибухнула, як атомна бомба!

– Дивна ви якась, Оксано! – знову миролюбно заговорив Єжи і перевів погляд на Тараса. – Я вам пропоную безкоштовно зачіску зробити, а ви гніваєтеся! Повірте, нова зачіска – це новий шанс у житті!

– Слухай, Тарасе, ходімо до тебе! – Оксана підвелася з-за столу. – А то добром ця розмова не закінчиться!

Тарас теж підвівся. Глянув скоса на застиглого в розгубленій позі хазяїна.

– Але ви ж до якоїсь перукарні ходите? – жалібно запитав Єжи.

– Та ні до якої не ходжу! – відрізала Оксана. – Подруга мене іноді підстригає, от і все!

Єжи засмучено хитнув головою.

– У вашої подруги, напевно, і дача є, де вона на кущах тренується!.. – напівпошепки мовив він.

– За каву спасибі! – твердо мовила Оксана і значущо подивилася на Тараса, розраховуючи, що він піде до виходу, а вона за ним услід.

Але Тарас стояв на місці.

– Жаль, що ви йдете, – мовив Єжи. – Давайте я вам хоч своє крісло покажу! Радянський антикваріат, але всі механізми працюють!

Він підійшов до перукарського крісла, зняв із нього простирадло, розвернув до Оксани.

– Ви знаєте, я б навіть вам доплатив, якби ви дозволили мені зробити вам зачіску!

– Послухайте, Єжи! По Львову ходить стільки нещасних, кошлатих, нестрижених бомжів, а ви на моєму волоссі зациклилися! Ви б для початку їх постригли, а потім уже мене!

– І скільки мені їх потрібно постригти, щоб потім можна було вам зачіску зробити?

– Та хоч би десяток спершу! – Оксана знову всміхнулася, укотре відчуваючи, що переборщила зі своєю жорсткою реакцією на перукарські фантазії цього колишнього алкоголіка.

– Я готовий, заради вас готовий хоч п'ятдесят бомжів постригти, – пробурмотів Єжи.

– Так, Тарасе, ходімо! – Оксана вже сама зробила крок до дверей у коридор.

– А коли починати? – запитав її Єжи, теж зробивши крок до виходу з кімнати.

– Що починати? – перепитала вона.

– Ну, безхатьків стригти.

– Знаєте, давайте потім про це поговоримо! Ви мені стільки локшини сьогодні навішали, що навіть думати тепер складно! Якщо так уже хочете, то по четвергах в обід біля Порохової вежі! Туди всі львівські бомжі їсти приходять, – спересердя виговорилась Оксана і вийшла в коридор, де різкий неприємний запах змусив її прискорити крок.

– Може, чаю? – запропонував Тарас, коли вони піднялися до нього, переступивши через п'яту сходинку.

– Та ти що? Я вже поїду! Твій Єжи мене вже