Олександр Мелентійович Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

котрого правитель дуже цінував за старанність і спритність.

Вислухавши поліцейського, Урфін понуро мовив:

— Не маю жодного сумніву, що це витівки того клятого дівчиська, маленької Феї Еллі. І втікачі зникли?

— Безслідно, всемогутній королю Смарагдового…

— Коротше! — гримнув розлючений Джюс.

— Слухаю! Найгірше те, що переслідувачів, імовірно, направили по хибному шляху. З усього видно, що це була змова.

Начальника поліції Урфін лагодити не став, і кухар Балуоль кинув його уламки у грубку і вони вмить згоріли.

Переконавшись, що Еллі визволила Діна Пора і Фараманта, Чарлі Блек повів компанію вниз. Усі намагалися якомога менше галасувати. Залізний Дроворуб ледве протиснувся крізь вузьку дірку в дверях, а знесиленого Страшила протягли, пом'явши його каптан. Лев зустрів друзів після тривалої розлуки з радістю. Вигляд Страшила — слабкого, майже сліпого й глухого — зворушив його до сліз.

Та витрачати час на виявлення ніжних почуттів не доводилося, слід було поспішати. Дроворуб про всяк випадок озброївся міцною залізною штабою, що виламав на сходах.

Наближаючись до вікна у царство підземних рудокопів, Чарлі Блек закликав супутників до обережності. Хтозна, можливо, вартовий, що літав на драконі, чекає появи нахабних спостерігачів, щоб влучити у них меткою стрілою. Та діставшись до майданчика у печері, звідки вони ще вчора спостерігали картини дивовижного чужого життя, моряк охнув від здивування: вікно було наглухо забите. Рудокопи так щільно забили в нього шматок скелі, що не лишилося жодної щілини.

Шестилапого у печері не виявилося: чи він відлежувався десь у лабіринті печерних коридорів після учорашньої битви, чи, може, тут встигли побувати рудокопи й спіймали звіра.

А скільки ще інших Шестилапих могло причаїтися у печері?

Але тепер моряк не боявся зустрічі зі звіром: Залізний Дроворуб швидко розправився б із ним. Чарлі Блек побоювався іншого: чи не влаштували рудокопи засідку на їхньому шляху? І він тільки тоді вільно зітхнув, коли на світанку побачив нарешті Еллі, Діна Гіора і Фараманта.

Найперше треба було приділити увагу Страшилові. Справи його були кепські. Одяг скинутого правителя порвався, з дірок вилазила пріла й злежала солома. Риси обличчя майже стерлися, погано було і з мозком: вологий підвал дуже шкідливо вплинув на нього.

До роботи взялася Еллі. Вона зняла зі Страшила голову і повісила сушитися на високу гілку, де її обвівав теплий вітер і гріло жарке сонечко. Потім заштопала Страшилів одяг, випрала у струмку й розвісила на кущах.

Коли все було готове, Еллі напхала каптан, штани і чоботи свіжою соломою, якої приніс Фарамант із сусіднього поля, прикріпила голову з просохлим мозком. Потім дістала фарби, пензлик і почала малювати очі. Очі одразу закліпали, засміялися…

— Все зіпсуєш! — сердито закричала Еллі.

— … ого, — прошепотів Страшило. — … юй… рі-ше… ота! Це означало: «Нічого, малюй скоріше рота!»

Нарешті рот теж був готовий. Радісний Страшило кинувся танцювати.

— Ей-гей-гей-го! Еллі знову врятувала мене! Я знову-знову з Еллі! Ей-гей-гей-го! Я знову-знову…

Раптом Страшило спохопився, що він губить гідність правителя, танцюючи на очах у своїх підлеглих, і боязко поглянув на Діна Гіора і Фараманта. Але ті делікатно відвернулися і вдали, що нічого не бачили, захоплені важливою розмовою. Страшило зітхнув з полегкістю.

Загальна радість ще збільшилася, коли моряк Чарлі подарував Страшилові чудову палицю із червоного дерева. Він устиг змайструвати її, доки Еллі «лікувала» Страшила.

Страшило зіперся на палицю, випнув солом'яні груди і поважно заговорив:

— Друзі мої! Страшило — мудрий, як і раніше, і ось вам докази: у мене в голові з'явилися великі ідеї! Для боротьби з Урфіном у нас немає зброї, а зробити її можуть лише Мигуни. Але Мигуни живуть у Фіолетовій країні, а Фіолетова країна — не Смарагдова. І я так розумію: коли ти знаходишся в одній країні, то в іншій тебе у цей час немає. Який же із цього випливає висновок? Нам треба вирушити до Фіолетової країни!

Дружні оплески були відповіддю на чудову промову Страшила. Лев схвально загарчав, а Тотошко голосно загавкав.

ПЕРЕМОГА

НА СХІД!

нкін Флед, намісник у країні Мигунів, був гладкий чоловічок з рудим жорстким волоссям, що стирчало на всі боки, ніби мочалка. Він прибув у країну зі взводом фіолетових солдатів і капралом Ельведом і легко підкорив її. Бо Мигуни, хоча й славилися як майстерні ковалі і слюсарі, були ще боягузливіші, ніж Жувани.

Зайнявши Фіолетовий палац, Енкін Флед вигнав звідти усю челядь, яка там мешкала ще за часів Бастінди, і залишив тільки кухарку Фрегозу. Вона смачно готувала, а намісник любив попоїсти.

У країні Мигунів у Фледа виявилася непереборна пристрасть до зброї. Він не міг байдуже пройти повз кинджал чи шпагу. Поселившись у Фіолетовому палаці, намісник наказав населенню здати усі мечі, кинджали, ножі, навіть кухонні. Такий наказ він віддав ще й тому, що боявся повстання і хотів обеззброїти народ.

Мечів у Мигунів не виявилося, але серед знесеного залізного брухту намісник уздрів два старовинних кинджали чудової роботи. Полиск сталі й дивовижна тонка різьба на рукоятках зачарували Енкіна Фледа, і він наказав привести до нього майстрів.

— Звідки це? — спитав Флед, показуючи на кинджали.

— Збереглись із стародавніх часів, коли в нашій країні ще точилися війни, — відповів старший із майстрів.

— А ви зможете робити такі кинджали?

— Ми робили й складніші речі, — відповів майстер. — Ми ремонтували нашого правителя, пана Дроворуба, а в нього дуже складний механізм. Але навіщо кинджали, коли м'ясо краще різати звичайним ножем?

Енкін Флед не любив, коли йому заперечували.

— Не базікати! — закричав він і затупав ногами, й Мигуни від переляку закліпали швидше, ніж звичайно. — Викуйте мені п'ять, ні — десять таких кинджалів, і щоб у всіх різьба була різна. Строк — тиждень. Якщо не встигнете… ну, тоді ви дізнаєтесь, що означає мати справу з Енкіном Фледом!

Майстри все покинули й виготовляли кинджали. Флед розвісив їх на стіні на килимі у великій залі палацу — вони йому дуже сподобались. Але намісник вирішив, що видовище буде ще більш вражаюче, коли кількість кинджалів збільшиться.

З того часу майстри не мали спокою. Їм доводилося кувати кинджали, мечі, шаблі, шпаги… Намісник усі дні проводив у залі, розташовуючи колекцію зброї то так, то інакше… Взявши до рук меча або кинджала, гладкий коротконогий Флед фехтував, уявляючи, що він б'ється з чарівником або страшним чудовиськом. Насправді ж він боявся напасти навіть на вівцю і почував себе безпечно лише під захистом лютих дуболомів.

Еллі та