Олександр Мелентійович Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

її друзі прямували на схід. Шлях їхній пролягав тими ж місцями, де вони минулого року йшли походом на Бастінду. Тепер вони виступали на нового ворога, на Енкіна Фледа з його дуболомами.

Армія визволителів складалася поки що з двох бійців: Залізного Дроворуба та Сміливого Лева. Але ніхто не наважився заперечувати, що ці двоє варті були багатьох і багатьох звичайних солдатів, не обдарованих такою хоробрістю й силою.

Отже, армія бадьоро просувалася на схід, долаючи кам'янисте плоскогір'я, що відділяло Смарагдову країну від країни Мигунів.

Залізний Дроворуб з задоволенням дослухався, як калатає з кожним кроком у його грудях серце, а Страшило розв'язував подумки арифметичні задачі, що, на його прохання, задавала йому Еллі.

Нарешті вони дісталися до того місця, де закінчувалася дорога, вимощена Залізним Дроворубом до Смарагдового міста. Тут кілька місяців тому знайшла Дроворуба Кагги-Карр, яка прибула від Страшила вісницею, тут же лежав молот, якого покинув Дроворуб, поспішаючи на допомогу другові. Молот нікому був не потрібен, та його ніхто і не зміг би підняти, окрім Дроворуба.

Дроворуб схопив молота й розкрутив його над головою, зі свистом розтинаючи повітря.

Всі охнули й поприсідали.

— Сила ще є, — добродушно мовив Дроворуб.

— Нехай стережуться дуболоми! — сердито проказав Страшило.

УЛЬТИМАТУМ

ут, де починався шлях до Фіолетового палацу, армія вирішила зупинитися перед початком бойових дій.

Кагги-Карр хотіла було послати у розвідку кволого горобця, що видзьобував поблизу зернятка, але не наважилася довірити йому таку відповідальну справу.

— Полечу сама, — сказала вона. — Особисто з'ясую, що за військо прислав сюди Урфін Джюс.

Вона вже було зібралася летіти, але підвищений Страшилом у фельдмаршали Дін Гіор затримав її.

— Слід послати ворогам виклик, — сказав він, розчісуючи гребінцем свою довгу бороду.

— Краще вдарити зненацька! — заперечила Кагги-Карр. — Раптовість часто вирішує успіх бою.

— Фельдмаршал має рацію! — втрутився Страшило. — Краще викликати ворога у поле, інакше він може зачинитися у палаці, а облога не така проста справа, я це знаю із власного досвіду.

— А раптом Енкін Флед не вийде на бій у поле? — запитав начальник штабу Чарлі Блек.

— Ми напишемо йому такого листа, що він вийде, — запевнив фельдмаршал. — Я знаю цього Фледа, він дуже гонористий чоловік.

І ось головнокомандуючий і його помічники стали складати виклик. Вони довго обговорювали й сперечалися, нарешті листа було написано на аркуші паперу, що знайшовся у Чарлі Блека, і Кагги-Карр полетіла з листом у дзьобі.

Енкін Флед всоте перекомпонував свою колекцію зброї, коли до нього увійшла куховарка Фрегоза.

— Пане наміснику, — сказала вона, — там до вас прийшов прела… парле… перлатурман!

— Хто? — загорлав потурбований Флед.

— Ну, я не знаю, — відступила крок назад Фрегоза. — Одне слово, вас хочуть бачити…

— Впустити! — наказав намісник і про всяк випадок озброївся гострим кинджалом.

Двері відчинилися, і до зали поважно увійшла ворона. Енкіна Фледа охопив сміх.

— Це ти і є… той перал… мантур?

— Прошу пробачення, — суворо відказала Кагги-Карр, злетівши на стіл і поклавши біля себе листа. — Я прибула до. вас парламентарем від головнокомандуючого Діна Гіора.

Слухаючи ясну і розумну мову ворони, Енкін Флед остовпів. Він був такий вражений, що навіть до ворони став звертатися на ви.

— Але ж… послухайте, я нічого не розумію! Який головнокомандуючий Дін Пор? Я знаю лише армію мого повелителя, всемогутнього короля Урфіна Першого, а командує нею генерал Лан Пірот!

— Прочитайте ось цей ультиматум, і ви все зрозумієте, — холодно заперечила Кагги-Карр і злетіла на шафу, про всяк випадок подалі від намісника.

Енкін Флед розгорнув листа, почав читати і почервонів. У листі стояло:

«УЛЬТИМАТУМ

Ми, правитель Смарагдового міста Страшило Мудрий і головнокомандуючий визвольної армії фельдмаршал Дін Гі ор , цим пропонуємо вам, Енкіну Фледу , наміснику так званого короля Урфіна Першого, роззброїти ваших солдатів і здати без бою Фіолетовий палац. У даному випадку за зраду батьківщини ваше покарання буде обмежене лише тим, що ви протягом десяти років будете дрібнити каміння і мостити шляхи у країні Мигунів .

Коли ж ви не пристаєте на цю вкрай вигідну для вас пропозицію, то виходьте на бій у поле. І хоча ми можемо виставити проти вас одного-єдиного бійця, ми все ж певні, що переможемо, адже боремося за волю проти вашого самозваного повелителя, так званого короля Урфіна.

За Страшила Мудрого і Фельдмаршала Діна Пора підписав

Чарлі Блек».

Прочитавши «Ультиматум», Енкін Флед довго і насмішкувато реготав.

— Армія! З одного бійця! Один солдат і купа начальників! І вони ще сподіваються перемогти мене, намісника його, величності всемогутнього короля Урфіна Першого! Вони нахабно пропонують мені, Енкіну Фледу, капітулювати й іти мостити шляхи! Ха-ха-ха! Гей ви, ламантерпере! Скажіть тим, хто вас послав, що я вийду битися у чисте поле і розіб'ю їх, візьму в полон і самих примушу дробити каміння!

Кагги-Карр тільки цього було й треба. Вона миттю покинула палац, а намісник покликав капрала Ельведа і наказав йому вишикувати взвод до бою.

Залізний Дроворуб чекав ворогів на широкому майдані за милю від Фіолетового палацу. Він стояв один, вільно, опустивши молота до ніг, і здавався не дуже грізним супротивником. Еллі з Тотошком, Страшило, Чарлі Блек, Дін Гіор та Фарамант стояли осторонь мирною беззбройною групою, тільки у моряка було напоготові ласо.

Сміливий Лев сховався за каменем, його шерсть зливалася із жовтим піском, і звіра важко було розгледіти. Він був у засідці на випадок якоїсь підступної витівки з боку Енкіна Фледа.

Залунали кроки.

«Гуп-гуп-гуп!» — грюкали по твердій землі дерев'яні ступні дуболомів.

Солдати побачили самотнього супротивника, і їхні грізні пики спалахнули люттю, а очі з пурпурового скла кровожерно зблиснули. Попереду взводу крокував рослий червонопикий капрал Ельвед, а позаду всіх ішов Енкін Флед, намісник, з мечем в одній руці і кинджалом у другій.

ОДИН СУПРОТИ ОДИНАДЦЯТИ

уховарка Фрегоза підслухала розмову намісника з вороною, і новина про те, що дуболоми Урфіна Джюса битимуться з бійцем визвольної армії, миттєво розповсюдилася по всій околиці. За великим камінням навколо майдану ховалися Мигуни й Мигуні; звідусіль виглядали очі, що з любов'ю дивилися на свого колишнього правителя Дроворуба.

Енкін Флед теж упізнав Залізного Дроворуба, і по його спині пробіг холодок. Він знав його силу, та все ж таки розраховував на перемогу. По-перше, у Дроворуба не було його сокири, по-друге, він був один супроти одинадцяти.

Супротивники зійшлися. Ельвед наказав своїм солдатам оточити Дроворуба й атакувати його довбешками, а сам залишився позаду.

Розпочалася жорстока битва. Палиці влучали