Ю. Несбе - Спаситель

цієї гадюки діяла дуже стрімко, руйнуючи стінки кровоносних судин, через що у постраждалих починається кровотеча з очей, вух та решти отворів на тілі й за годину-дві вони помирають. Я на власні очі бачив, як діє отрута, коли був у Танзанії й мені довелося споглядати жертв, які постраждали від укусів деревних гадюк. Жаске видовище. – На мить Екхоф заплющився. – Коротше кажучи, Юсеф разом з медсестрою давали пеніцилін двом близнюкам, котрі захворіли на запалення легенів. І раптом прийшов їхній батько, якого на рисовому полі щойно вкусила гадюка Рассела. У Юсефа була лише одна ампулка із сивороткою, й він наказав медсестрі зробити постраждалому ін’єкцію. А сам вийшов у туалет, адже, як і решта, страждав проносом та шлунковими спазмами. Він присів у воді навшпиньки, й гадюка вкусила його просто у яєчка, він упав горілиць, волаючи так, що всі зрозуміли, що саме трапилось. Коли він повернувся, медсестра сказала, що китайський язичник не дозволяє ввести собі сиворотку. Оскільки випало так, що Юсефа теж вкушено, він хоче, щоб укол зробили йому. Адже, лишившись серед живих, Юсеф врятує ще безліч дітей, а той усього-на-всього селянин, якому тепер навіть господарювати ніде. – Екхоф зітхнув. – Юсеф розповів, що так злякався, що навіть не подумав відмовитися від ін’єкції, дозволивши медсестрі зробити укол. А потім розплакався, й китайський язичник намагався втішити його. Врешті він опанував себе й попросив, щоб медсестра спитала, чи чув чоловік про Ісуса, але вона не встигла, бо штани чоловіка просякли кров’ю й за мить він помер.

Екхоф дивився на них, наче наділяючи їм часу, щоб вони обміркували розповідь. «Майстерна пауза досвідченого проповідника», – міркував Харрі.

– Отже, бідолаха китаєць горить у пеклі?

– Так, за Юсефом Карлсеном. Власне, нині він зрікся Писання.

– Через це він втратив віру й покинув Норвегію?

– Саме так він мені пояснив.

Харрі кивнув, глянувши на нотатник, якого добув з кишені, згодом спитав:

– Отже, тепер Юсеф Карлсен сам горітиме в пеклі, адже не зміг прийняти цей… цей парадокс з вірою. Чи правильно я висловився?

– Ви стали на ґрунт невирішуваних теологічних проблем, Холе. Чи ви християнин?

– Ні. Я слідчий. Я вірю в докази.

– Себто?

Харрі поглянув на годинника, завагався, потім безстороннім тоном швидко випалив:

– Я маю проблеми з релігією, за якою віра сама по собі – квиток на вхід у Царство Небесне, а отже, ідеал – це здатність маніпулювати власним розумом, змусивши його прийняти те, що є неприйнятним для здорового глузду. По суті, таку ж саму модель інтелектуального підкорення, яку використовували всі диктатури за всіх часів, ідея вищого розуму, яку не обов’язково переконливо доводити.

Командувач кивнув.

– Філософська думка, інспекторе. І ви, певна річ, не перший, хто дійшов такого висновку. Й з усім тим люди, набагато розумніші за нас з вами, вірують. Чи вам це не видається парадоксальним?

– Не видається, – мовив Харрі. – Я зустрічаю чимало людей, набагато розумніших за мене. Часом вони позбавляють людей життя через міркування, незбагненні для нас із вами. Як гадаєте, чи можливо, щоб убивство Роберта було спрямоване проти Армії спасіння?

Командувач мимохіть випростався, сидячи у кріслі.

– Якщо ви ведете до того, що це вчинила якась група з політичних міркувань, я сумніваюся. Армія спасіння завжди була політично безсторонньою. До того ж, дотримувалася безсторонності вельми послідовно. Навіть під час Другої світової війни ми не засуджували публічно німецьку окупацію, а намагалися, у міру спромоги, чинити власну справу.

– Вітаю, – мовив Халворсен, враз перестрівши застережливий погляд Харрі.

– Єдине вторгнення, яке отримало наше благословення, трапилося у 1888 році, – незворушно вів далі Екхоф. – Шведська Армія спасіння тоді наважилась на окупацію Норвегії й у найбіднішому районі Осло, де зараз розташоване Поліцейське управління, відкрили першу безкоштовну їдальню.

– Як на мене, це не привід лютувати, – зауважив Харрі. – Гадаю, Армія спасіння нині популярна як ніколи.

– І так і ні, – зітхнув Екхоф. – Населення нам довіряє, звісно, ми свідомі цього. Але лави наші поповнюються поганенько. Цієї осені в Офіцерському училищі в Аскені набрали лише одинадцять курсантів, а тамтешня казарма вміщує шістдесят. Позаяк ми неухильно дотримуємося консервативного тлумачення Біблії, зокрема щодо гомосексуалізму, нас не надто схвалюють в обох таборах. Ми трохи відстали порівняно з рештою більш ліберальних релігійних організацій. Але знаєте що? Як на мене, у наш мінливий час не надто страшно, коли щось зазнає змін не так стрімко. – Він посміхнувся Халворсену та Харрі, ніби вони погодились з його словами. – Хай там як, а нас змінює молодь. Яка має, мабуть, свіжіший погляд на речі. Саме зараз призначатимемо нового управителя, й кандидати на цю посаду – люди дуже молоді. – Він поклав руку на свій живіт.

– Чи Роберт був одним з них?

Командувач, усміхаючись, захитав головою.

– Можу беззаперечно стверджувати: не був. Серед кандидатів його брат, Юн. Управитель має орудувати значними цінностями, зокрема нашою нерухомістю, а Роберт ще не дозрів для такої відповідальності. Та й Офіцерського училища він не закінчив.

– Нерухомість розташовується на Гетеборггата?

– І не лише. На Гетеборггата мешкають лише кадрові співробітники Армії, у решті помешкань, як-от на Якоб-Оллс-гате, ми поселили біженців з Еритреї, Сомалі та Хорватії.

– Ммм. – Харрі глянув у нотатник, стукнув ручкою об підлокітник і підвівся. – Гадаю, ми вже забрали у вас чимало часу, гер Екхоф.

– Пусте. Справа-то значуща. – Він провів їх до дверей. – Чи можна поставити вам особисте питання, Холе? Я десь стрічав вас раніше, я чудово запам’ятовую обличчя.

– Може, на телебаченні чи у газетах, – мовив Харрі. – Навколо мого імені здійняли чималий галас через убивство норвежця в Австралії.

– Ні, світлини я забуваю. Річ у тім, що я десь бачив вас живцем.

– Зійди вниз, піджени машину, – мовив Харрі до Халворсена, а коли той пішов, обернувся до командувача: – Гадки не маю, але якось ви допомогли мені. Підібрали мене взимку на вулиці, коли я упився до нестями. Солдат, що знайшов мене, спершу хотів повідомити у поліцію, гадаючи, що там про мене ліпше подбають, але я спромігся пояснити, що я працюю у поліції і що у такому разі мене звільнять. Він відвіз мене у медпункт, де мені зробили укол й дали проспатися. Тож я вам дуже завинив.

Давид Екхоф кивнув:

– Я здогадувався про щось таке, але не хотів сам заводити мову. Стосовно вашої вини, то, як на мене, дякувати нам нема за що. Це ми будемо вдячні вам, якщо ви знайдете Робертового убивцю. Бог благословить вас, Холе, за вашу працю.

Харрі кивнув, вийшовши у приймальню, на мить зупинився, дивлячись на зачинені двері кабінету Екхофа.

– Ви надзвичайно схожі, – мовив Харрі.

– Невже? – обізвався низький жіночий голос. – Чи