Віктор Васильович Смирнов - Тривожний місяць вересень

блохи влаштовували скажені гони й атаки. Охоронець чухався, раз у раз штовхав мене в живіт і волав: «Заходь ліворуч!» Добре, що хоч другому випало стояти надворі, на варті, а то, чого доброго, вони почали б командувати в два голоси. Міліціонери люди нервові — така вже робота.

— Товаришу начальник, — мовив я до Гупана, — однаково ви не спите. Дайте мені відповідь на одне запитання.

Він не сказав нічого, тільки потягнувся до кітеля, що висів рядом з тапчаном. Брязнула об пістолет запальничка, спалахнув вогник.

— От Горілий… та й усі вони там, — вів далі я. — Що їх породило? Я Горілого погано знаю. Кажуть, він був фельдшером, кастрував кабанчиків… Ну гаразд, може, він злість якусь таїть. А другий «наш» фашистський прихвостень — Крамченко — на фермі возив корм. Ніхто його не кривдив. Діти до школи ходили… Усе як у людей…

Чому Горілий став Горілим і його бояться й ненавидять? Невже, якби війни не було, він лишився б фельдшером і я зараз із ним розкланювався б, можливо, зустрічався б на весіллі або на хрестинах, пісень удвох співали б. Не можу збагнути!

— Фашизм! — сказав Гупан.

Він був увесь оповитий димом, як підпалений пароплав. Могутні легені хрипіли і свистіли, ганяючи повітря. Це була машина, що давно працювала на знос. Ані сну, ані відпочинку в начальника районного НКВС, це вже так. Охоронець-міліціонер, той хоч і неспокійно, з криками, але спав. Та й сон йому снився ясний, конкретний: гримів бій, треба було заходити ліворуч.

— Фашизм? — перепитав я. Є люди, які про все мають такі короткі і ясні міркування, що їм досить слів-бирочок. Скажуть — наче гвіздка заб’ють. Невже Гупан з таких? — Ну, ясно, фашизм. Про що тут балакати… Блохи вас не дуже турбують? У нас страх які нахабні блохи.

Він гмукнув.

— Фашизм — явище складне, — сказав він. — Я не якийсь там філософ, я не можу охопити в усьому обсязі… У мене міліцейська підготовка, ти вже вибачай.

Він повернувся до мене — заскрипів розсохлий тапчан.

— Фашизм… Ти, звичайно, знаєш, що це найогидніша, найлютіша диктатура буржуазії… Без такої диктатури з робітничим класом, з революцією імперіалістам не впоратися! Отож вони й хапаються за канчук. За сокиру! Давлять з усієї сили, чинять беззаконня. Розстрілюють, вішають, кидають до концтаборів.

— До чого тут Горілий? — запитав я. — Хіба він імперіаліст, чи що? Він коновал, сучий син!

— Гаразд, — буркнув Гупан. — Спробую розтлумачити. Тобі це потрібно. Можливо, ти ще в міліцію підеш служити — коли в «яструбках» потреби не буде.

Я гмукнув. Уявив себе у міліцейській формі.

— Звичайно, Горілому теорія фашизму ні до чого, — сказав Гупан. — Вона йому як козі енциклопедія. Але зауваж одну річ. Хто був опорою Гітлерові, коли він рвався до влади? Штурмовики, різний темний елемент. Чому? А їм було вигідно примазатися до сили. До сили, що не знає ніяких обмежень. Злетіти на цій каламутній хвилі. Тут перед ними, бач, величезні горизонти відкриваються. Можна, бач, грабувати і бути під охороною цієї беззаконної бандитської держави. Убивати можна, мучити, наживатися на чужому горі — і все зараховується, ніби яка заслуга, метикувш?

Він хрипко відкашлявся.

— Пробач, я тебе, мабуть, геть обкурив?

— Нічого.

— Це я від бліх. Може, не витримають.

— Витримають, — сказав я. — Я їх димовою шашкою вже морив. Кіт мало не здох… Ви розповідайте.

— Гаразд… Я тобі спрощено поясню, адже освіта в мене коридорна, сам знаєш, як у пісні — «сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю». Так от, фашизм, розумієш, для цих елементів тим і гарний, що ставить на місце законів силу. І кожен, хто став на службу такій державі, став часточкою цієї сили. Він начебто від імені держави вирішує, що вигідно і що невигідно. А насправді насамперед про себе дбав. Діє так, щоб собі було якнайліпше!

— Не відступати, хлопці! — вигукнув раптом міліціонер. — Заходь ліворуч!

— Він контужений, — пояснив Гупан. — У нашій ожинській міліції я зараз найздоровший: астма до уваги не береться… І от, розумієш, Горілий побачив, що перед ним таке відкривається, про що він і мріяти раніше не міг. Нутро у нього було кримінальне, дрібне, власницьке, але ж воно проявитися не могло, бо наш радянський робітничо-селянський закон покарав би його… А тут… треба було тільки пристосуватися до обстановки, стати часточкою великої сили! Тепер він міг мучити, убивати людей, однімати добро — і все це йому зараховувалося, як корисне діло, зрозумів? А він, звичайно, садист по натурі, цей Горілий, садист і власник, жаднюга, і ось для нього фашизм як мед. Отак фашизм добирає собі підходящі кадри. Він, як магніт, мерзоту вишукує!

Гупан погасив цигарку пальцями. Ото вже пальці у нього були! Просто взяв тліючий недопалок та й розтер його, навіть не крякнув. Мабуть, немало попрацювали ті руки, коли обросли такою азбестовою оболонкою.

— Націоналізм? Шовінізм? Це Горілому дуже до речі. Козир! Тепер можна грабувати й катувати білоруса за те, що він білорус. Єврея — тому що єврей… Східняка[5] — за те, що народився по той бік Дніпра… Він не фашист у повному розумінні слова, цей Горілий, — він карний злочинець, бандит, грабіжник, але в тому й річ, що карний злочинець фашистові близький родич. Зауваж: гончарню колгоспну, цебто народну, громадську, Горілий прибрав до рук! Украв, адже так? Безліч добра в заарештованих награбував. Коней з племзаводів собі понавозив. Он воно як! Він і сьогодні ще намагається владу тримати. Не може згодитися, що фашисти виплюнули його, як кісточку з кавуна. Тепер він, бач, у бандерівці подався, в «ідейні». Це йому як прикриття для бандитизму. Та тільки смисл його життя один — беззаконня, сваволя і люта ненависть до Радянської влади. Він, Горілий, хоче ще попанувати тут, чогось сподівається! Зауваж деталь: був Горілий у фашистів офіційною особою, начальником допоміжної поліції, а як тільки фашизм згинув і повернулася Радянська влада, став бандитом. Логічно! Але на заваді йому такі, як ти. От і виходить, що, охороняючи радянський закон, ти і є найголовніший борець з фашизмом, кумекаєш?

Я забув про бліх та про тліючі в животі жаринки болю і повернувся до Гупана. Щось і справді розкумекувалося в голові, і моя робота «яструбка» в маленькому селі під назвою Глухарка раптом стала набувати якихось інших обрисів. У ній вбачався більший, аніж я гадав, смисл.

— У тебе дуже почесна справа, — сказав Гупан, — Захистити людей від бандюг-фашистів. І не просто захистити. Ти їм усією своєю поведінкою повинен довести, що наш