Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Так от - Лінда продовжила й тим самим завадила сестрі говорити далі - Я була з Гаррі. Він несподівано прийшов туди, бо шукав мене й хотів сказати, що отримав роботу в Америці. Справжню. Роботу.

Лінда підійшла до сестри, яка саме переводила дух, мало не впритул.

-І я погодилась поїхати з ним. У травні. Через місяць. Я поїду, і ніхто - ні ти, ні батько, ні твої покоївки - не зупинять мене.

Вона збожеволіла, думала Кет. Лінда несповна розуму. Тільки абсолютно божевільна людина може погодитись на таке.

-Пресвята діва - прошепотіла старша сестра - Ти не при собі. Ти геть втратила голову.

-Навпаки - відповіла Лінда - Я хочу бути хазяйкою свого життя. І мені набридли постійні шпіони під моїми вікнами. І твоя Шарлотта теж. Вона схожа на цеглину. Ти могла б із тим самим успіхом відіслати мене в монастир.

-Я так і зроблю, коли ти…

-Ні, не зробиш. Бо я втечу звідти того ж дня. Хіба що ти надумаєш посадити мене на ланцюг.

-Із божевільними так і треба робити. Ти ненормальна, ти не розумієш, що занапастиш своє життя…

-Навіть якщо й так, то я зроблю це сама і з власного бажання. А не тому, що цього хотіла ти.

Що робити? Кет губилась у припущеннях. Якщо сказати батькові, він неодмінно посадить її під домашній арешт, тобто, просто замкне, й вона вистрибне у вікно та втече. Назавжди. Кет цього не хотіла. Це б означало, що вона ніколи більше не побачить Лінду.

-Ну, гаразд - примирливо сказала вона.

Краще більше не скандалити. Варто подумати, що робити далі, але зараз точно не слід продовжувати сварку. Лінда несповна розуму й нездатна вести нормальний діалог, вона схиблена на своєму бажанні.

Сама Кет ніколи не відчувала нічого подібного. І ще більше не розуміла матір за те, що та колись піддалась такому ж бажанню. Це призвело, й продовжувало призводити, до жахливих наслідків.

-Добре. Як знаєш.

Кет дістала нюхальні солі.

Це завжди був просто реквізит. Тільки супровід до загального образу завжди зайнятої, втомленої віконтеси. Кет розпочала цю виставу ще до заміжжя, щоб чоловіки вважали її слабкою, такою, що потребує їхньої підтримки й допомоги.

Але що з того? Вона лишилась сама з дитиною. Кет закинула б нюхальні солі подалі, але не могла. Вони мали використовуватись далі, бо вистава триває, і їй знову потрібен чоловік.

-Але потім, коли ти втечеш від нього й повернешся сюди, навряд чи вийдеш тут заміж - спокійно сказала Кет - Я втомилась доводити тобі це.

-Я сама розберуся з тим.

-Як завгодно. Просто я люблю тебе і хочу, щоб ти була щаслива.

-Я буду. Тільки якщо ти перестанеш постійно контролювати мене.

Кет не уявляла собі, як це буде. Лінда поїде, і зникне ще якась половина сенсу її життя.

Але прямо зараз цього не станеться, і переконати дівчину не робити цього не вийде. Потрібно щось придумати. На це є достатньо часу, доки той Гаррі Хендерсон надумає поїхати.

Але наступного ранку сестра, її відʼїзд та небажаний хлопець вилетіли з голови Кет. Маленького Генрі почало нудити, в нього різко піднялася температура та по всьому тілу зʼявився дрібний висип. Лікар діагностував скарлатину, небезпечне та заразне захворювання, й найближчі тижні Кет не могла думати ні про що інше, окрім здоровʼя сина.

Поступово в будинку баронета захворіли майже всі. Кет, яка сиділа над малим віконтом Пікфордом увесь день не відходячи, заразилася першою, слідом за нею - сам баронет і Лінда, а потім чисельні покоївки та інші слуги.

Хвороба тривала в кожного по-різному. Лінда переносила її важко, не тільки через температуру й біль у горлі, а й від того, що її щоки вкривав яскраво-червоний висип, а обличчя трохи розпухло.

Дівчина з жахом розглядала себе в дзеркалі, як могла до нього дістатися. Коли тільки Гаррі побачить її, точно вирішить, що вона його більше не цікавить! Лінда настільки боялася цього, що дуже коротко відповідала на записки, які їй надсилав хлопець, й завжди тільки в двох словах писала, що почувається добре.

Але Гаррі краще знав, що таке скарлатина. Бідняки так само хворіють, проте через відсутність нормального лікування помирають набагато частіше. Вони з Алексом обоє перенесли скарлатину підлітками й чудово знали, що висипання проходять уже на другий тиждень.

Саме тому він уже за десять днів після початку хвороби був під вікнами кімнати Лінди. Увійти, звісно, не міг, як і вона - вийти, проте вони могли бачити одне одного. Дівчина, що саме позбулася компанії осоружної Шарлотти, виглядала у вікно, бачила хлопця, махала йому, а він - їй.

Вона поїде зі мною, думав Гаррі, роздивляючись її зблідле й змучене від хвороби обличчя у вікні. Хіба він заслужив на це? Щоб така дівчина була поруч із ним, він має звернути гори, й зробить навіть більше, тільки б вона ніколи не пошкодувала, тільки б була щасливою кожну хвилину й секунду свого життя.

Він справді отримав листа від редактора газети з Нью-Тауна, який був готовий узяти їх на роботу. Видання, в якому вони будуть працювати, не користувалося репутацією надто успішного, та й самому його господареві не дуже щастило. Він був готовий узяти на роботу талановитих молодих людей, бажаючих розвивати «Таймс» (так називалася газета) та повернути її втрачене добре імʼя.

Гаррі був готовий на все, що завгодно, навіть працювати цілодобово. Він не мав права схибити, бо Лінда буде поруч із ним. Він іще мусив поговорити із її батьком, і від думки про це по його спині бігли зрадницькі мурахи.

Все було би простіше, якби він знайшов дівчину зі свого кола. Алекс повторював це, як молитву, і Гаррі розумів, що так і було. Проте інше теж могло би бути простішим, наприклад, якби він лишився працювати в баронета та одружився із Дженні. Заробляв би собі далі на посаді звичайного слуги, вони завели би дітей і жили бідно до кінця днів.

Гаррі не міг вважати таке життя ідеальним чи тим, до якого варто прагнути. Краще мати недосяжну та доступну тільки для нього одного дівчину, складну, але цікаву роботу, де можна розвиватися, заробляти й досягати більшого. Він прагнув до цього і так і сказав Алексу, коли вони йшли за квитками.