Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Таким чином за 450 тисяч років Нібіру зробила чотири з половиною оберти. А якщо це так, то зараз вона має перебувати в сузір’ї Кита і ймовірно на своєму проході між двома карликами. Це пояснює чому планета не була виявлена в очікуваний період (2007-2017  роки) поряд з орбітою Землі. А з іншого боку ­- чому вона залишається невидимою в тіні Luyten 726-8 (AB). Адже щоб об'єкт значно змінив напрямок під впливом циркумполярної системи, він має пройти досить близько до зірок. Наприклад, при швидкості 26 ÷ 32 км/сек з врахуванням баричної маси зорі, найближча відстань проходу повз неї має бути близько 0.3 астрономічних одиниці. Тільки за таких умов траєкторія Нібіру відхилиться на 90 градусів у бік Сонячної системи. Але саме це і є фактором збурення траєкторії і викривлення її у просторі-часу.  У підсумку Нібіру ризикує назавжди стати партнером двох "братів" в довічній сальзі. Те, що утворилось — геометрично і топологічно дуже схоже на афганську петлю, тільки в масштабі міжзоряного простору.

Чому це афганська петля?

Траєкторія Нібіру між Сонцем і UV Ceti складається з двох сильних гравітаційних розворотів, які діють подібно до вузлів на стрічці:

Перший — поблизу Сонця (поворот ~150°), другий — поблизу UV Ceti (поворот ~172°).

Оскільки UV Ceti — подвійна система, яка рухається навколо барицентра з періодом ~26.5 років, то прольоти поблизу них ніколи не однакові. Вони можуть:

змінювати напрямок розвороту, "розкручувати" планету додатковим імпульсом як праща або гравітаційна катапульта, створити умову, коли траєкторія, що спочатку здавалася гіперболою, петлею повертається назад.

У підсумку — планета описує фігуру, що нагадує двосторонній вузол або стрічку Мебіуса, але в проєкції на площину це саме афганська петля.

Третя частина презентації складалася із підсумкових математичних викладок з результатами розрахунків параметрів орбіт.

По закінчені демонстрації слово взяли астрономи.

― Сер Майкл Лейк (радіообсерваторія в Онтаріо):

"Колеги, ми сьогодні познайомилися з цікавою командою яка створила і пробує впровадити інноваційні методи досліджень космічних феноменів. І здається що головною метою тут є не пошук легендарної планети, а саме вивчення карколомної трансформації її орбіти з огляду на гравітаційні закономірності."

― Лукас Міньйос (Сан-Педро-Мартір):

"Вибачте, але навіть на рівні гіпотези це видається надзвичайно нестабільним. Уявімо сили з боку Сонця, подвійної системи UV Ceti... Така орбіта мала б руйнуватися через гравітаційне перетягування."

― Гріг Грей (Аризонської "Кітт-Пік"):

Гадаю, нам слід не поспішати з висновками. Ми вже бачили об’єкти типу "ронінів" ті планети, що покинули свою первісну систему. Наприклад, OGLE-2016-BLG-1928  або  об’єкт PSO J318.5-22 з масою в шість разів більшою від Юпітера. От таке чудовисько досі вештається без поліційного супроводу! До речі, дослідження показують, що кількість таких планет у нашій галактиці може перевищувати кількість зірок."

― Сер Майкл Лейк, Онтаріо:

Колего Гріг, я в захоплені: як вам вдається запам’ятовувати такі монструозні ідентифікатори? Цей від OGLE насправді виглядає як ліцензійний ключ. Та хочу знову навернути Вашу увагу на важливість розкриття механізмів гравітаційного впливу циркумполярних систем на такі об'єкти? Це могло б пояснити "стрічкову" траєкторію не вдаючись до загальної теорії відносності.  Хоча одночасно мушу зазначити що для природного об’єкта, як комета чи астероїд, така траєкторія малоймовірна через необхідність точного збігу умов: об’єкт повинен пройти дуже близько до UV Ceti для першого розвороту, а потім мати гіперболічну траєкторію навколо Сонця з перигеєм, що забезпечує повернення в початковий напрямок."

― Гріг Грей, "Кітт-Пік":

"Сер Лейк, з усією повагою, мушу зізнатися що готуючись до нашої зустрічі записав, ось на манжеті, цей ідентифікатор — нічого особливого, вибачаюсь. А щодо розкриття механізмів: точно, існує теоретична можливість для стабільних орбіт, якщо вчасно скоригувати числові параметри. Але це важко підтвердити спостереженням."

― Шановні панове! Дозвольте звернути вашу увагу на головну передумову, з якої ми виходили, втрутився в дискусію Олексій і продовжив: "Базовий вигляд медіанної лінії "стрічкової", як ви тут підкреслили, орбіти представлений ескізом.

       На перший погляд — тривіальна річ. Але це якщо дивитись безвідносно до внутрішньої механіки обраної біполярної зорі: два червоних карлика обертаються навколо свого баричного центру наче дві кульки під дією відцентрової сили в механізмі Уатта. Уявіть як вони за рахунок цього обертання і "гравітаційного зчеплення" наче плавно підтягують зображений "шнур" здійснюючи один повний оберт за двадцять шість з половиною земних років. Середня довжина їхнього кола оберту становить біля 17.3[1] астрономічні одиниці (~ 2.6 мрд. км). Спробуйте зв’язати кінці звичайної мотузки, скласти зображену подвійну петлю і почніть тягнути один умовний "еліпс-овал" притримуючи нижню частину другого: діаметр нижньої частини наче утворюватиме кільце яке буде зменшуватися й утворить відому  афганську петлю. Та ми ж розуміємо, що перший умовний "еліпс-овал" орбітального "шнура" не витягується: його периметр просто скорочується. В результаті ми маємо, по перше, справжній "космічний підйомник", а по-друге, - остаточне поневолення зорею Луйтена нашої мандрівниці. От ці обставини нас і спокусили привернути увагу вашого шановного товариства і партнерів з НАСА: або це "Ліфт на ешафот" гіркого розвінчання нашого проєкту, або — спосіб прискорення подолання світових відстаней. Хоча у цьому випадку середня швидкість обертання карликів навколо баричного центру становить не більше 3.1 км/сек, підсумував Олексій.