Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Я відчула, що дивлюся на це її життя не просто як глядач. Я відчувала її думки, настрій, характер. Її турботу про кожну з дівчат, її віру у світло та силу вогню, її біль від того, що хтось не розуміє цієї святої істини. Вона ділилася зі мною, ніби залишала частинку себе у мені.

Рея показала мені і свою подругу — Тукцію. Вони були нерозлучні з перших днів перебування у храмі. Їхній зв’язок був глибоким, як у сестер. Тукція — жвава, з пустотливими іскорками в очах, завжди знаходила спосіб змусити Рею усміхнутися навіть у найтяжчі моменти. Я бачила, як вони трималися за руки, сміялися, як разом запалювали священний вогонь, як обіцяли одна одній берегти цей вогонь — зовнішній і внутрішній.

Цей сон був особливим. Він був не просто видінням — це було єднання. Ми з Реєю стали спорідненими, пов’язаними чимось більшим, ніж просто пам’яттю. Я не знала, чи це сновидіння, чи її здібності відкрили переді мною цей спогад.

Магічність того моменту змушувала моє серце битися швидше. Я прокинулася на світанку, ще з закритими очима відчуваючи на шкірі лагідний дотик її руки, у вухах лунав її голос:

— Ти — моя надія. Пам’ятай це.

І я запам’ятаю. Бо Рея жила у мені. І тепер ми були однією душею на двох.