Love - "Я — донька ворога", Love
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я довго дивилася на фото.
Обличчя Мурата — побите, погляд змучений. Але очі… не зломлені.
— Нам треба знайти його, — сказала я. — Поки не пізно.
Алі кивнув.
— Я вже зв'язався з Хасаном. Він має знайомого в Службі внутрішньої безпеки. Якщо Мурат ще живий — ми його знайдемо.
— А якщо це пастка?
— Тоді ми прийдемо з планом. І не одні.
---
Ми зустрілись із Хасаном в підвалі старої мечеті. Там, де ще з часів Османів ховали таємниці.
— Вони тримають його на базі в Ізміті, — прошепотів Хасан. — Це стара військова частина. Перетворена на приватну тюрму. Там “зникають” всі, хто був зайвим.
— Як нам туди потрапити?
Він кинув на стіл форму охоронців.
— Як журналісти. Ви скажете, що хочете взяти інтерв’ю в затриманого. Все решта — на вас.
Алі подивився на мене.
— Ми справді це робимо?
Я кивнула.
— Він ризикнув собою, щоб ми могли говорити. Я не дозволю, щоб він помер задарма.
---
Ми прибули на базу під виглядом представників міжнародного медіа.
Документи — фальшиві, але зроблені бездоганно.
Охоронці повели нас у внутрішній блок.
— В’язень 27? — перепитала я, удаючи байдужість.
— Нижній рівень. Тільки обережно — агресивний.
> Я ледь стрималась, щоб не скривитись.
Мурат — агресивний? Він просто… зломлений.
---
Коли ми зайшли до камери, він сидів, зв'язаний, з розбитою губою.
— Софія?.. — прошепотів.
Я опустилась перед ним на коліна.
— Ти живий. Ми прийшли.
Його очі блиснули.
— Вони… знали, що я вам допоміг. Але я не сказав, де ви.
— І не скажеш, — Алі дістав ніж. — Бо ми витягаємо тебе прямо зараз.
Але не встигли ми його звільнити, як двері зачинилися з грюкотом.
— Що за… — Алі кинувся до панелі. — Замкнено.
І тоді в динаміках пролунав голос.
— Ну що, діти. Пограли в героїв? Настав час платити.
> Пастка. Це була пастка.
---
— Вони нас відслідкували… — Мурат стогнав. — Із самого початку. Вони знали.
Сигнал тривоги.
Біг кроків за дверима.
Зброя.
Я схопила Алі за руку.
— Є запасний вихід. Хасан казав. Вентиляція!
Ми пробились до люка. Тиснява. Дим.
Мурат ледь тримався, але ми його витягли.
Метр за метром. Кров. Піт. Паніка.
---
І нарешті — свіже повітря.
Ми виповзли з-під сітки старого складу.
Попереду — темна ніч.
Позаду — вогні й крики.
Але ми були вільні. І разом.
> Нас хотіли знищити.
Але ми стали сильнішими.
Ми були вже не просто втечею — ми стали символом.
А символ не вбити кулею.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Я — донька ворога", Love», після закриття браузера.
