Love - "Я — донька ворога", Love

Минуло п’ять років.

Світ змінився — повільно, болісно, але незворотно.
Відкрились десятки справ.
Були арешти, зізнання, і навіть ті, хто раніше стояв на сцені влади — тепер стояли на лаві підсудних.

А я... Я відкрила центр.

Центр імені Надії.
Для дітей, які втратили батьків. Для жінок, які тікали від насильства. Для тих, хто не має голосу — але має серце.

---

Я прокинулась рано. Місто ще спало.
Прокинувся й мій син — маленький, з чорними очима, як у батька.
Ми назвали його Ян — "життя" турецькою.

— Мамо, ти була героєм? — спитав він одного вечора, коли ми сиділи на даху.

Я посміхнулась.

— Ні, синку. Я була людиною, яка не захотіла більше боятись.

— А тато?

— Він був тим, хто повірив у мене першим.

---

Алі повернувся до медицини. Він оперував безкоштовно тих, кого відмовились лікувати в елітних клініках.
Він став героєм для сотень — але лишався звичайним для мене.
Тим, хто завжди тримав мене за руку.

---

На стіні мого кабінету — лише одна фотографія.
Моя. Його. І старого, сивого чоловіка, що стоїть трохи осторонь.
Батько.
Перед смертю він написав лише одне речення:

> «Можливо, я був ворогом. Але донька моя стала миром.»

Я заплющила очі.

> І відчула: буря минула.
І нарешті — настала тиша.
Та, в якій можна жити. Любити.
І — починати все з чистого аркуша.

---

КІНЕЦЬ
 

Кінець