Ірен Кларк - Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк

22

 

Єва

 

Коли Льоша закінчив свою історію, в кухні запала тиша, ніби всі намагалися переварити почуте.

 

А потім Андрій, схрестивши руки на грудях, запитав:

 

— Чому ти нічого мені не розповів?

 

Льоша пирхнув і кинув на нього швидкий погляд, у якому було щось схоже на насмішку.

 

— А з якого дива? Чому я мав вплутувати тебе у свої справи?

 

Я помітила, як у Андрія сіпнулася щелепа.

 

— Тому що ми друзі.

 

На цих словах Льоша різко відставив келих, і я навіть здригнулася від гучного стуку.

 

— Друзі? — Він розсміявся, але в цьому сміху не було нічого веселого. — Ти, здається, забув, що це ти вирішив, що ми не можемо більше дружити. Бо ти вважав себе винним у тому, що сталося з Юлею.

 

Я відчула, як напруження в кімнаті різко підскочило.

 

Очевидно, що ця тема була для них болючою, бо обидва чоловіки дивилися один на одного, ніби ось-ось готові були вдарити.

 

— Я тобі тисячу разів казав, що не виню тебе! — продовжував Льоша.

 

Андрій зблід.

 

— А я винен, — тихо сказав він.

 

Льоша зміряв його важким поглядом, а потім коротко послав.

 

Я кліпнула.

Тиша розтягнулася, і я вже вирішила, що вони будуть мовчати до ранку, але потім Льоша різко випустив повітря й подивився на Андрія:

 

— Ну то що, в що вона втягнулася цього разу? І яким боком у цій історії Єва?

 

Андрій тяжко зітхнув, наче думав, як краще все пояснити.

 

— Одного вечора хрещений  повідомив, що Лада виходить заміж.

 

Я майже почула, як Льоша скрипнув зубами.

 

— За Дмитра Горобця.

 

Від цієї новини Льоша взагалі напружився так, що я навіть подумала, чи не лусне в нього якась вена на скроні.

 

— Це було для мене шоком, — продовжив Андрій. — Бо вона мені всі вуха продзижчала про те, як кохає тебе.

 

Я краєм ока глянула на Льошу.

 

Він стояв з абсолютно порожнім виразом обличчя, що було навіть лячно.

 

— Я запитав у Лади, що відбувається, — вів далі Андрій. — А вона сказала, що ти її покинув. Що заявив, начебто вона для тебе замолода і тебе бісить те, що тобі доводиться здогадуватися, що у неї в голові. А ще що ти знайшов собі іншу.

 

Я ледве втрималася, щоб не свиснути і глянула на Льошу.

 

Він перевів на мене погляд, і я не могла точно сказати, що в ньому було: злість? Гіркота? Чи просто втома?

 

Андрій продовжив:

 

— Я був у шоці. Це було на тебе не схоже, Маршал. Але ми вже якийсь час не спілкувалися, тож могло статися що завгодно.

 

Льоша нічого не відповів.

 

— Я сказав їй, що розумію, що їй боляче, але навіщо виходити заміж за Дмитра?

 

— І що вона? — запитала я.

 

— Сказала, що вже все вирішила. Що він давно пропонував, і це найкращий вихід.

 

Я пирхнула.

 

Класика.

 

— Її батько був щасливий, — зітхнув Андрій. — Бо майбутній зять вклав великі гроші в його проєкт.

 

— Ах ось як, — холодно промовив Льоша.

 

— І ось, коли вже весілля було близько, Лада просто втекла.

 

Я посміхнулася.

 

Ну, це вже не дивно.

 

— Вона прийшла додому, коли я з її батьком випивали, і заявила, що весілля не буде, — закінчив Андрій.

 

Мені здається, саме зараз Льоша почав щиро розважатися.

 

Він нахилився вперед і спитав:

 

— І що батько?

 

— Ледь не подавився віскі.

 

— А Дмитро?

 

— Явно не очікував такого подарунку перед самим весіллям. Дмитро просто вибухнув від злості. Він не міг змиритися з тим, що Лада його просто взяла і кинула його. Ну як кинула? Не те щоб вони мали якусь велику любов, але коли в таких людей, як Дмитро, щось не йде за планом, вони починають ламати всіх і все навколо. І він, звичайно ж, вирішив усе владнати по-своєму.

 

Ми мовчки слухали Андрія.

 

—Першим ділом він помчав до її батька і заявив, що або той повертає йому всі гроші, які він вклав у їхній проєкт, або змушує Ладу таки вийти за нього заміж. І все це потрібно було вирішити за тиждень до дня весілля. Знаєш, мені здається, що він навіть не сумнівався, що цей шантаж спрацює. Бо ще й додав, що якщо Лада не погодиться, то сума боргу автоматично виростає втричі.

 

Від усвідомлення того, наскільки великою була дупа, в яку ми влізли, у мене побігли мурахи по тілу.

 

 А Андрій продовжив:

 

—Хрещений, звісно, був у шоці. Я теж. Ми сиділи, дивилися один на одного і не знали, що робити. Адже проєкт вже запущений і вивести звідти гроші було просто нереально. А потім вирішили поговорити з Ладою. Але тут була одна маленька проблема — її вже не було. Зникла. Випарувалася.

 

Я кинувся її шукати, обдзвонював усіх, кого можна. Але марно. Лише через три дні, випадково проїжджаючи повз будинок Єви, побачив, як із під’їзду виходить Лада.

 

На цих словах я напружилися. Що він робив біля мого будинку, адже це зовсім інший бік міста від його дому. Запитати чи краще промовчати? Та погляд, який кинув на мене Андрій, підказав, що зараз не час.

 

—Я, м’яко кажучи, був шокований. Підскочив до неї й прямо, без церемоній, запитав, що, чорт забирай, відбувається і чому вона тут. І знаєш, що вона відповіла? Що не знала, куди піти, бо друзів у неї немає. А ще, що я багато розповідав їй про Єву, тому вона вирішила, що може звернутися до неї по допомогу.

 

Просто чудово! Мені дуже цікаво, що ж такого він розповідав їй, що вона вирішила, що моя квартира найкраще укриття для втікачок?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍