IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Розділ 19: Сила вибору

На наступний день, коли світанок лише почав освітлювати ліс, Меланія відчула незвичайне присутність у повітрі. Все навколо виглядало так, ніби природа сама змінила свій ритм. Листя, що ще вчора було спокійним, тепер майже не ворушилося, ніби чекаючи чогось великого. Повітря було наповнене невидимою енергією — чітким передчуттям чогось важливого.

 

Марко вже був готовий, стояв поряд, спостерігаючи за тим, як Меланія прокидалася від своїх думок і почала приходити до себе після всього, що сталося. Вона все ще відчувала в собі тягар минулих рішень, але вже мала інший погляд на все.

 

— Ти готова? — запитав він, підходячи до неї з її сумкою.

 

Меланія глибоко вдихнула, відчуваючи, як її серце спокійно б’ється в грудях. Вона відчула, що всередині її більше не було боротьби. Вона не повинна була продовжувати змагатися зі своєю сутністю. Вибір вже був зроблений, і тепер цей шлях вів її вперед.

 

— Так, — відповіла вона твердо, хоч в її голосі все одно звучала легка вага сумнівів. — Я готова.

 

Її погляд знову зустрів Золотий камінь, який вона тримала в руці. Він більше не був просто артефактом, він став її частиною, її силою. Цей камінь став чимось більшим, ніж просто символом, він став втіленням її вибору.

 

Вони продовжили шлях крізь ліс, і чим далі вони йшли, тим ясніше ставало: тут, у цьому світі, не було простих відповідей. Вибір Меланії не полягав лише у боротьбі з темними силами чи відновленні рівноваги в лісі. Вона відчувала, що її місце тут — не лише для того, щоб змінити природу, а й для того, щоб знайти мир у своїй душі.

 

Якось під час їхньої подорожі, коли ліс став ще глибшим і темнішим, Меланія відчула, як її зв’язок з природою стає настільки сильним, що навіть тривожні сигнали навколишнього середовища — шелест листя, зрушення тіней, дихання лісу — відгукувалися в її серці. Вона відчула, що тепер вона була частиною чогось безмежного. І хоча її енергія злилася з лісом, в її душі залишався той самий невизначений простір, який чекав на остаточний вибір.

 

— Що ти будеш робити далі? — запитав Марко, спостерігаючи, як її очі відводяться в глибину лісу. Його голос був спокійним, але в ньому була тривога — він відчував, що цей момент є важливим.

 

Меланія подивилася на нього, і її погляд був серйозний. Вона знала, що її відповіді не буде однозначної, але цього разу вона була готова її дати.

 

— Я не знаю, — сказала вона, але її голос не звучав розгублено. — Мабуть, моє завдання не в тому, щоб завершити битву з Чорним мольфаром. Можливо, я повинна знайти те, що може дати цей світ сам собі. Ми всі шукаємо місце, де зможемо бути щасливими, навіть якщо це означає втрату частини себе. Я хочу знайти своє місце в цьому світі. Не як мольфарка чи як символ. Просто як людина.

 

Марко зрозумів, що це була не просто фраза, а щось глибоке, що розвивалося в Меланії протягом всього її шляху. Він мовчав, даючи їй час для її роздумів, але серце його було спокійним. Меланія виросла, і вона розуміла, що її сила була не в боротьбі, а в її здатності прийняти свій шлях таким, яким він є.

 

— Ти знайшла своє місце, — сказав Марко, коли нарешті заговорив. — І це твій вибір. Ти не повинна вибирати між минулим і теперішнім, між лісом і світом. Ти можеш поєднати все це в собі.

 

Меланія кивнула, вдячна за його розуміння, і відчула, як біль зникає з її серця. Вона більше не намагалася залишити частину себе позаду. Вона зрозуміла, що може бути повною і цілісною, навіть якщо це означало балансувати між двома світах.

 

Крок за кроком, вони рухалися далі, через ліс, що з кожним їхнім кроком ставав менш темним і гнітючим. Ліс, що відроджувався разом із ними, кожним рухом Меланії і кожним її вибором. І хоча битва ще була попереду, вона вже не була однією з них. Вона стала частиною чогось більшого, що передбачало не тільки боротьбу, а й гармонію.

 

І це була сила вибору.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍