IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тіні лісу розтягувалися під низьким місячним світлом, коли Меланія стояла на краю ритуального кола, зосереджена і спокійна. Навколо панувала тиша, що нагадувала дихання самого лісу, і кожен її крок відгукувався енергією, що вібрувала через землю. Сьогоднішня ніч була особливою — її останнім випробуванням, фінальною битвою, яка визначить, чи вдасться їй зберегти баланс у цьому світі.
Чорний мольфар не збирався відступати. Його темна магія пульсувала у повітрі, як нависла буря, готова розірвати все навколо. Його посмішка, холодна і зловісна, не залишала сумнівів у його рішучості. В руках він тримав Чорний камінь, з якого виривалася темна енергія, що поглинала світло, наче чорна діра.
— Ти прийшла, щоб помститися? — його голос був глухий, як пронизливий вітер, що проникає в саму душу. — Але ти не можеш перемогти мене. Ця земля, цей ліс, усі твої сили — вони вже мої.
Меланія дивилася на нього, її серце билося рівно, спокійно, і в той же час було переповнене силою, яка тепер належала їй. В руках вона тримала Золотий камінь, його світло відбивалося від її шкіри, поглинаючи темряву навколо.
— Це не твоя земля, — тихо промовила вона, її голос був спокійним і твердим. — Ти забрав багато, але ліс не належить тобі. Він належить природі, і я стану його захисником.
Чорний мольфар засміявся, і сміх його був як грім, що розриває тишу лісу.
— Я не просто володар цього світу. Я і є цей світ, — відповів він, піднявши Чорний камінь до неба. — Зливаючи свою темну магію з цією землею, я зможу переписати її долю.
Меланія відчула, як її камінь почав вібрувати в руках, віддаючи енергію, яку вона зараз тримала під контролем. Це було більше, ніж просто сила каменя. Це була сила самого лісу, його енергія, що проникала в кожен її рух.
— Ліс — це не лише камінь, — сказала вона, і в її голосі прозвучала рішучість, що була справжнім втіленням сили природи. — Ліс — це життя. І я не дозволю тобі поглинути його.
У цей момент обидва артефакти вибухнули енергією. Золотий камінь спалахнув яскравим світлом, і Чорний камінь почав випромінювати темряву, що ставала густішою за кожну секунду. Кожен їхній жест, кожен погляд був наповнений величезною магією, що розривала навколо все.
Темна магія мольфара зустрілася з енергією лісу. Зіткнення створило хвилю, яка потрусила землю під ногами. Листя завирувало, дерева скрипіли, а повітря стало густим від енергії, що тискала з усіх боків.
Меланія почувала, як кожен крок став важчим. Темна магія проникала в її свідомість, намагаючись ослабити її волю. Але вона не відступала. Її руки міцно тримали Золотий камінь, і вона відчувала, як його сила зливається з її власною, з кожним її порухом.
— Ти не можеш мене перемогти, — сказав мольфар, піднявши камінь і стріляючи з нього темну енергію в її бік. — Я — це світ, який ти не можеш змінити!
Меланія зробила один крок вперед. Вона могла відчувати, як земля під її ногами стає частиною її сили. Ліс, кожен його елемент, був її союзником.
— Я не намагаюся змінити світ, — відповіла вона. — Я просто захищаю його.
І з цими словами Золотий камінь спалахнув яскравіше, ніж будь-коли раніше. Потік світла, що вибухнув з нього, став потужнішим за всі темні сили, що намагалися його зупинити. Тепла енергія пронизала ліс, очищаючи кожен його куточок. Темряву було розірвано, і Чорний камінь мольфара почав тріщати від удару.
Мольфар спробував захиститися, піднявши камінь вище, але його темна магія вже не витримувала. Світло Золотого каменя поглинало всю темряву, що він намагався викликати. І в один момент, коли мольфар відчув, що його сили більше не працюють, його обличчя застигло в тіні розпачу.
— Це не твій світ, — сказала Меланія в останній раз, і Золотий камінь вибухнув яскравим світлом, поглинаючи темну магію остаточно.
Чорний мольфар зник, поглинутий власною темрявою, і ліс наповнився спокоєм. Ніч розвіялась, і Меланія стояла там, в оточенні туманного ранку, з обличчям, що відбивало гармонію і силу її вибору. Її боротьба була завершена.
Марко, який стояв поруч, підходив до неї, і вони обидва дивилися на ліс, що тепер був знову спокійним і мирним.
— Ти зробила це, — сказав він, і в його голосі відчувалася повага.
Меланія кивнула, відчуваючи, як її серце переповнюється спокоєм. Вона знала, що це не кінець, а лише новий початок. Тепер цей ліс був частиною не тільки її сили, але й її долі.
— Це лише початок нового світанку, — промовила вона, дивлячись на ранкове світло, що пробивалося через дерева.
І разом з Марком вони повернулися до лісу, готові до нового етапу свого життя, де їхній зв’язок з природою і силами землі стали непорушними.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk», після закриття браузера.