IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Меланія жила своє спокійне життя у Львові разом із нареченим. Сумна звістка повертає її в рідне село в Карпатах, де вона дізнається велику таємницю про своє призначення.

Пролог: Забутий день

Меланія була маленькою, коли в її житті сталося те, що змінило все. Того дня не було ні грому, ні вітру, ні передчуття бурі — лише м’який осінній світло, що падало через вікна на підлогу їхнього дому. Її батьки йшли на роботу, як завжди, поцілували її на прощання, і не сказали, що це буде остання їхня зустріч. Вже через кілька годин на порозі з’явилися чужі люди з гіркими обличчями, а в повітрі — запах пожежі і сталі.

 

Меланія пам’ятає лише, як темні очі її батька спостерігали за нею через дзеркало заднього виду, коли їхнє авто від’їжджало від дому, і як згодом усе раптово стало темним, глухим і холодним.

 

Того самого дня, коли життя змінилося, з гірської дороги прийшли вони — істоти, що жили в лісах і під гірськими схилами, що люди не могли помітити. Меланія не пам’ятає їхніх облич, але вона відчувала їхню присутність, як чутливий тиск у грудях. Вони прийшли до неї в той момент, коли душа була розірвана від болю, і подарували їй щось. Щось сильне і дивне, що сяяло в її маленькому серці. Вони провели її через ліс, мовчки вказуючи на сліди стародавньої сили, і дали їй камінь. Камінь, що нагадував око.

 

Того дня Меланія побачила, як земля наче відкривається під її ногами, і як відчуття магії проникали в неї через пальці. Вона встигла почути одне слово: “Забудь”.

 

І вона забула. Забула про все, що сталося, як забули і її батьки. Як не було їх, так не було й того дня.

 

Але камінь залишився. Він був захований у її кімнаті, на старій поличці серед дитячих іграшок. І хоча Меланія не пам’ятала, що з ним сталося, він був частиною її життя, навіть якщо вона цього не розуміла.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍