Ельма Кіраз - Правила помсти, Ельма Кіраз

— О це…ти? — я здивовано спитала, коли побачила Артура особисто. Бо ж він казав, що відправить водія.

— Так. Вирішив не довіряти нікому твоє авто. А ти де була? Не вдома?

— Я? А…так. Вирішила трохи прогулятись, — я криво посміхнулась.

— До речі, — Артур зник за дверима мого авто, а потім зʼявився з невеликим букетом квітів, — це тобі. На жаль, по дорозі сюди не було ніякого вартого уваги квіткового магазину. Тому довелось купити це у бабусі.

— Дякую. Вони дуже гарні, — я понюхала квіти і відразу ж огорнулась приємним запахом осені.

— Так само і ти, — він посміхнувся. 

А я зовсім не знала, як себе поводити в цій ситуації. Та й взагалі. Що тепер між нами? Як це назвати? Він й далі мій ворог. Та після тих поцілунків я найбільше хочу, щоб він ним не був. Бо я хочу відчувати його дотики на собі, торкатися самій його. Чути, як бʼється серце, як важко він дихає. Знову і знову відчувати той тонкий аромат його парфуму, що досі мені неможливо розгадати. Я не хочу його вбивати! Як би егоїстично це не було. Але він приніс невелике світло в моє життя і я не хочу втрачати це. Ще якийсь час ми зніяковіло стояли та дивились одне на одного, та Артуру все ж це набридло.

— У тебе є плани на вечір?

— Поки що жодних.

— А якщо я запрошу тебе на вечерю, ти погодишся? — він підійшов ближче та взяв мене за руку. Серце просто затріпотіло.

— В якийсь ресторан?

— Ні. Я…візьму на себе сміливість та запрошу тебе на вечерю до себе додому. Я дуже люблю готувати, то ж хочу тебе вразити.

— Що ж, — я широко посміхнулась, — якщо так, тоді я точно згідна. Такий шанс упускати не варто.

— Радий це чути, — Артур підняв мою руку та поцілував її. Заглянув в очі і від цього хотілося просто розтанути. 
Я ніколи не могла подумати, що почуття бувають…такими. Мама з татом кохали одне одного, але їхні стосунки були дещо інакшими. Я ніколи не бачила між ними такої ніжності чи турботи. Вони між собою були трохи грубими та іронічними, часто підколювали одне одного чи в жарт штурхались. Тато ніколи не дарував мамі квіти, а вона й не жалілась. Завжди казала, що головне, що тато сам прийшов. А іншого їй не треба. 
Проте з Артуром все зовсім інакше. Він милий, романтичний та ніжний. Хоча, з тієї ситуації в потязі та на конференції такі висновки зробити не можна. Але я просто це відчуваю. Він справді такий. І чомусь хочеться вірити, що лише зі мною. Нехай інший світ знвє його як суворого та злого. А зі мною його серце розкривається, випускаючи назовні лише найкращі якості.   
Я повільно підійшла ближче та поцілувала Артура в губи. Здається, він такого зовсім не чекав, бо трохи розгубився. Але потім він обійняв мене міцніше та у відповідь поцілував так сильно, що довелось навіть нахилитись. В той момент хотілося, щоб весь свій зупинився та зачекав.