Колектив авторів - Конституція України. Науково-практичний коментар

межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Захист територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу (ст. 17), захист територіальної цілісності і недоторканності України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України (ст. 65).

Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (ст. 73), який призначається Верховною Радою України (ст. 85). Виключно законами України визначається територіальний устрій України (ст. 92).

Гарантом територіальної цілісності України є Президент України (ст. 102). Текст присяги, яку проголошує Президент України при вступі на пост, містить положення про його обов’язок боронити незалежність України (ст. 104), забезпечувати державну незалежність (ст. 106).

Такими є основоположні конституційні засади незалежності і територіальної цілісності України. Тому законопроект про внесення змін до Конституції України не повинен містити положень, які прямо чи опосередковано могли б бути спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Безперечно, змінило наведених вище положень Конституції України вноситися можуть, але за умови, що вони спрямовані на зміцнення незалежності і територіальної цілісності України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України має відповідати вимогам частини другої ст. 157 Конституції України, про те, що Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це пов’язано із тим, що за умов дії такого державно-правового режиму органи влади набувають додаткових повноважень, у тому числі в частині обмежень реалізації окремих конституційних прав і свобод, за винятком тих, обмеження реалізації яких заборонено ч. 2 ст. 64 Конституції.

Отже, законопроект про внесення змін до Конституції має оцінюватися Конституційним Судом України з урахуванням положень статей 64 і 83 Основного Закону. Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган діє в умовах воєнного або надзвичайного стану і здійснює свої повноваження згідно з Конституцією України. З огляду на це парламент може змінювати Конституцію України в умовах воєнного або надзвичайного стану, за винятком тих положень Основного Закону, які передбачені ст. 64 Конституції України.

За статтею 159 Конституції України законопроект про внесення змін до Основного Закону розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності вимогам ст. 158 Конституції.

Стаття 158 передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який уже розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до парламенту не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

У зв’язку з цим слід наголосити на тому, що в даній статті йдеться про законопроект, на який уже є відповідний висновок Конституційного Суду України, що дав право Верховній Раді України розглядати його по суті щодо прийняття, але закон про внесення змін до Основного Закону не був прийнятий.

За таких умов законопроект про внесення змін до Конституції України може бути повторно, без повторного висновку Конституційного Суду України, поданий на розгляд Верховної Ради України, але не раніше ніж через рік з дня прийняття парламентом рішення щодо цього законопроекту.

Стаття 159 Конституції України не дає права Верховній Раді України протягом строку своїх повноважень двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Проте Верховна Рада України може направити до Конституційного Суду України подання надати висновок щодо відповідності нового законопроекту про внесення змін до тих положень Конституції України, по яких уже прийнято рішення законодавчим органом, але протягом строку своїх повноважень не може прийняти його до розгляду і ухвалювати новий закон. Його розгляд, за умови позитивного висновку Конституційного Суду України, — це уже справа новообраного парламенту.

Для більш чіткого розуміння змісту положень ст. 159 Конституції України важливе значення має Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 р. № 8-рп/98 (справа щодо внесення змін до Конституції України).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України положення ст. 159 Конституції України треба розуміти так, що законопроект про внесення змін до Конституції України відповідно до статей 154 і 156 Конституції України може розглядатися Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У разі внесення у процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту він приймається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект із внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Суб’єктом конституційного подання з цих питань є Верховна Рада України.

Отже, якщо до законопроекту про внесення змін до Конституції України, який розглядається парламентом за наявності попереднього висновку Конституційного Суду України, додано бодай одне слово чи то розділовий знак, то такий законопроект в його оновленому вигляді має бути поданий до Конституційного Суду України для надання відповідного висновку, згідно зі ст. 159 Конституції України.

Розділ XIV Прикінцеві положення

Стаття 160.

Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

У статті 160 Конституції визначається початковий момент набуття чинності Основним Законом.

Визначенням у ст. 160 початку чинності Конституції України днем її прийняття, конституцієдавець відійшов від загальновизнаної практики пов’язування набрання чинності конституцією з моментом її офіційної публікації або через встановлення календарної дати чи строку, котрі настають (спливають) не раніше моменту офіційної публікації. Європейський досвід прийняття і набрання чинності конституціями містить подібні приклади. Так, наприклад, Конституція Румунії 1991 р. набрала чинності з дати її схвалення на референдумі (але необхідно зауважити, що проведенню референдуму передувало схвалення Конституції парламентом). Конституція Боснії і Герцеговини 1995 р., котра стала результатом Дейтонських угод, також відповідно до статті XII набрала чинності після підписання Загальної рамкової угоди як конституційного акта, який змінює і замінює Конституцію Республіки Боснія і Герцеговина.

В Україні в першій половині 1996 р. конституційний процес відбувався у вкрай складних політичних умовах, які впливали на роботу Верховної Ради України. Визначаючи «день прийняття» як початок чинності Конституції України, конституцієдавець виходив із ситуації, котра мала місце на момент схвалення Конституції України, зокрема, чинності на той час Конституції України від 20 квітня 1978 р. (із наступними змінами і доповненнями), і «Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р.

Указаний Конституційний Договір у статті І визначав, що він буде діяти «на період до прийняття нової Конституції України», а в статті II — «до прийняття