Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

— Кровні узи міцніші за водицю.

— Вода анітрохи не міцна, — заперечив Товстун Чарлі.

— Ну, міцніші за горілку. За аміак. Потужніші за вулкани. Послухай, річ у тім, що зустріч із тобою — це для мене велика честь. Ми ніколи не були частинами життів одне одного, але це в минулому. Сьогодні ми почнемо нове завтра. Запишімо вчорашнє позаду і пов'яжімо себе новими узами — узами братерства.

— Та ти залицяєшся до Розі!

— Точно. І що ти плануєш з цим робити?

— Що я планую робити? Взагалі-то вона моя на речена!

— Не переймайся. Вона думає, що я — це ти.

— Ти припиниш нарешті це повторювати?

Павук підняв руки в святенницькому жесті, а тоді зіпсував весь ефект, облизавши губи.

— То що ти зібрався робити далі? Одружитися з нею, видавши себе за мене?

— Одружитися? — Павук замовк і замислився на мить. — Яка. Жахлива. Ідея.

— Я, власне кажучи, з великим нетерпінням на це чекав.

— Павуки не одружуються. Я не з тих, хто одружується.

— То ти хочеш сказати, що моя Розі для тебе недостатньо класна?

Павук мовчки вийшов з кімнати.

Товстун Чарлі відчув, що якимось чином примудрився набрати в цій суперечці більше очок. Він підвівся з канапи, позбирав порожні коробочки з фольги, в яких вчора ввечері замовив собі рисову локшину з курятиною та хрусткі кульки зі свинини, і викинув до смітника. Тоді пішов до спальні і роздягнувся, щоб перебратися в свіжий одяг, але з'ясувалось, що останнім часом він не надто переймався пранням, тож свіжого одягу немає. Товстун Чарлі ретельно почистив те, в чому ходив учора (довелося зняти кілька шматочків локшини), і знову вдягнув.

Він пішов на кухню.

Павук сидів за столом і запихався стейком, якого могло б вистачити на двох.

— Де ти взяв м'ясо? — поцікавився Чарлі, хоча відповідь і сам знав.

— Я питав, чи хочеш ти обідати,— лагідно озвався Павук.

— Де. Ти. Взяв. Стейк?

— Був у холодильнику.

— Це, — Чарлі підняв пальця, ніби прокурор, який намагається переконати присяжних у необхідності смертного вироку, — стейк, який я купив для сьогоднішньої вечері. Нашої з Розі вечері. Вечері, яку я збирався для неї приготувати! А ти просто сидиш тут собі, ніби людина, яка їсть стейк, і їси стейк, і...

— Це не проблема, — перебив його Павук.

— Що значить — не проблема?

— Ну, я сьогодні вранці набрав Розі і домовився відвезти її на вечерю кудись-інде. Тож стейк тобі все одно не знадобиться.

Товстун Чарлі роззявив рота. Тоді стулив.

— Я хочу, щоб ти забрався геть.

— О, добре чоловікові бажати перевершити щось там чи когось там — вхопити чи досягнути чогось там, бо нащо тоді всім нам Небеса? — безтурботно зацитував Павук у паузах між набиванням писка стейком Чарлі.

— Якого біса це означає?

— Це означає, що я нікуди не заберуся. Мені тут подобається, — він вкраяв собі ще шматок і буквально поглинув його.

— Геть! — скомандував Товстун Чарлі, а тоді задзвонив телефон. Він зітхнув, вийшов у коридор і відповів:

— Чого?

— О, Чарльзе, приємно чути ваш голос. Я знаю, що зараз ви насолоджуєтесь своїм чесно заслуженим часом відпустки, але чи не могли б ви, якщо це вас не надто обтяжить, заскочити десь на півгодинки завтра вранці? Скажімо, близько десятої?

— Так, звісно. Без проблем.

— Радий чути. Мені просто потрібен ваш підпис на кількох документах. Що ж, до завтра.

— Хто це був? — Павук уже спустошив вміст тарілки і витирав губи паперовим рушничком.

— Ґрем Коутс. Хоче, щоб я завтра заскочив.

— Він мудак.

— І що? Ти теж мудак.

— Я належу до іншого типу мудаків. Від нього тобі не буде нічого, крім проблем. Знайди собі іншу роботу.

— Я люблю свою роботу! — Товстун Чарлі щиро вірив у те, що говорив. Він устиг цілковито забути, як сильно ненавидить роботу, Агентство Ґрема Коутса і моторошну присутність начальника за всіма дверима.

— Смачненький стейк. Я поскладав свої лахи у вільній кімнаті.

— Ти... що?

Товстун Чарлі поквапився коридором до кімнати, що технічно перетворювала його квартиру на дім із двома спальнями. Кімната містила кілька коробок із книжками, коробку зі старими машинками з різних наборів (більшості з них бракувало шин) та всілякі інші пошарпані залишки дитинства Чарлі. Вона могла б слугувати пристойного розміру спальнею для нормального розміру садового гнома або ж для гобіта-недоростка, але для всіх інших то була всього-на-всього комірчина з вікном.

Принаймні раніше була. Але не зараз.

Чарлі відчинив двері і став на порозі, здивовано кліпаючи.

Там була кімната, так, це досі лишалося в силі; але — велетенська кімната. Неймовірна кімната. На дальній стіні були вікна — від підлоги до стелі, і з них виднілося щось схоже на водоспад. За водоспадом низенько над горизонтом висіло тропічне сонце, підфарбовуючи все довкола в золотистий колір. У кімнаті стояв камін, достатньо великий, щоб підсмажити кілька волів; у ньому потріскували і сипали іскрами три велетенські колоди. В одному кутку висів гамак, а поруч розташувалися досконало біла канапа і ліжко із завісою. Біля каміна стояла якась споруда — з тих, які Чарлі раніше бачив тільки в журналах, але здається, то був різновид джакузі. Був там і килимок у вигляді шкури зебри, і ведмежа шкура на стіні, і якийсь дуже просунутий набір аудіоапаратури, схожий на шмат чорного пластику, налаштованого реагувати на рух. На одній стіні висів плоский екран завширшки десь із комірчину, що тут раніше була. І це ще не все...

— Що ти зробив? — спитав Чарлі. Він не заходив.

— Ну, зважаючи на те, що я вирішив тут затриматися ще на кілька днів, я переніс у цю кімнату свої лахи.

— Переніс свої лахи? Перенести лахи — це коли ти перетарабанюєш кілька мішків зі шматтям для пральні, іграшки для «Плейстейшн» і фікус! А цеце... — Чарлі забракло слів.

— Якщо тобі щось знадобиться, — поплескав Павук Чарлі по плечі і зайшов повз нього до кімнати,— я буду в себе.

І зачинив двері у брата перед носом.

Чарлі посмикав за ручку: було замкнено.

Він пішов до вітальні, приніс із коридору телефон і набрав номер пані Гіґґлер.

— Хто, в біса, дзвонить мені рано-вранці?

— Це я, Товстун Чарлі.