Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

    Ні, не заздрощі! 

    Так, це ревнощі…

    Звідки вона взялася? Та ще й треться біля мого сусіда?

    Наступні півгодини все в цьому залі крутилося навколо неї. То їй тістечко треба тільки без горіхів, бо на них в неї алергія, то в охолодженій каві мало льоду, а в шампанському забагато газу…

- Я зараз цій нахабі сама горіхів кудись додам, якщо ще раз до неї підійду! - Прошипіла Марічка. - Мій малий телефонує. Аліночко, я відійду на п’ять хвилинок?! - Заблагала вона.

- Звичайно! - Кивнула у відповідь. 

- Протримайся без мене!

     “Наче в мене є інший варіант”, - з сумом зітхнула. 

    І щойно моя колега відійшла, як Катрусі заманулося ще щось, бо вона настирливо почала мені махати.

     Діватися немає куди.

     Йду.

- Офіціянтко! Мені треба келих води, тільки не будь-якої, а конкретної марки… - Вона нарешті стулила рота, видно, що наче підвисла на декілька хвилин, зводячи гарно намальовані брови на переніссі. - Стоп! - Вона прищурила очі.

- Відпусти дівчину, ходімо я сам тобі наллю води. - Запропонував Арт узявши Катерину за лікоть. 

- Ні-ні! - Запротестувала вона, звільняючись від його руки. - Це ж наче пристойний захід, що тут забула ця жінка… - Вона зчепила щелепу, щоб звідти не вирвалося інше слово, але через мить продовжила. - Жінка легкої поведінки!

- Досить, Катю! - Знову спробував її утихомирити Артем.

- То ти сьогодні танцюватимеш стриптиз? Чи до когось приєднаєшся третьою? - продовжила прискати отрутою Катерина.

     Здається всі присутні: затихли, перестали пити та жувати й, спрямували свої погляди на мене. Невелике містечко, де мабуть кожен один-одного знає.

      "Який сором! Ще й роботу можу втратити через неї! А що найболючіше, якби я тоді її не зачепила, нічого цього б не було. Тож лови зараз бумеранг Алінко… І не треба вдавати з себе жертву!"