Джулія Ромуш - Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш

- Нехай краще своїми справами займається, а не тебе по всьому місту шукає. До жаху настирливий мужик, - вона замовкає і відводить погляд убік.

- Що? - Не стримуюся і штовхаю її в плече.

- І гарний гад, я його через скло бачила. Навіть коли злиться і кричить красивий.

Я лише сумно посміхаюсь. Це я знаю і без неї.

Я даю собі слово, що впораюся. Забуду про нього. Зможу жити далі, переступивши через цю історію як би важко не було. Але ж жахливо важко. У грудях все ще болить і рве на частини, варто мені заспокоїтися і перестати щось робити. Допомагає тільки постійна зайнятість, яка не залишає простору
для думок.

У цей момент я ще не усвідомлюю, що це буде зробити неможливо. Що як би я не хотіла, але він міцно засяде в моїй голові. В моєму серці. Він буде продовжувати зводити мене з розуму. Уві сні. Я буду бачити його там. Буду пам'ятати кожен міліметр його обличчя. Вираз його очей. В якийсь момент мені стане страшно. Страшно, що я ніколи не зможу його позбутися. Що я так і зійду з розуму, втрачу розум і саме в цей момент в моєму житті з'являється Ітан. І я вірю, вірю в те, що з ним все зміниться. Так сильно цього хочу. Мені здається, що Крістофер починає мені снитися рідше ... Але це все обман. Я сама намагаюся себе переконати у брехні. Хочу вірити в придумане. І у мене виходить ...

Чорт візьми, у мене все виходить до того чортового дня, поки я не зустрічаюся зі своїм кошмаром лицем до лиця. Крістофер батько Ітана. Чоловік, за яким я все ще божеволію знову повертається в моє життя...