Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Розуміючи, що і так занадто довго затрималася в цій кімнаті, Мира вже хотіла йти геть. Та, збираючись повернутися до дверей, почула за спиною знайомий голос:

- Невже принцеса не знає, що нишпорити по чужих кімнатах не гарно? – Драган стояв позаду дівчини схрестивши руки на грудях та обіпершись плечем об дверний прохід. Йдучи до своєї кімнати за паперами, чоловік аж ніяк не очікував побачити тут Междемиру.

- Я і не нишпорила. – Сказала дівчина. Але її слова чомусь прозвучали якось невпевнено. – Просто декого шукала.

Принцеса повернулася до Драгана і їх погляди зустрілися.

- І кого ж, дозволь поцікавитися, ти шукали? – Драган дивився пильно, вичікуючи. Принцеса стояла перед ним неначе загнаний звір. «Вчора ця дівчина була хоробрішою ніж сьогодні» - подумав чоловік.

- Жінок… - тихо промовила дівчина.

На мить Драган застиг у подиві. Можливо він просто не добре розчув.

- Я шукала жінок. – Повторила дівчина, але вже голосніше.

В кімнаті повисла німа пауза. Від такої зухвалої і щирої відповіді, Драган не відразу знайшовся з відповіддю. Ця дівчина з кожним днем стає все цікавішою і цікавішою.

- І як? Знайшла? – Чоловік ледве стримував сміх.

- Ні. І гадаю, що за це я маю дякувати Вам.  

Мира схилила голову в знак своєї подяки. Для неї цей жест і справді був по особливому важливий. Але, помітивши, що чоловік якось по дивному на неї дивиться, вирішила пояснити:

- Мій батько був людиною… - Дівчина запнулася. Важко було підібрати правильні слова, щоб не виглядати в очах імператора вже надто вульгарною і невихованою. Та дивлячись на чоловіка, вона помітила дивний блиск в його погляді. Він ніби насолоджувався всією цією розмовою. – В замку жило багато батькових утриманок. – Вирішила підійти до своєї відповіді з іншого боку. – Тут завжди було гучно і… - Принцеса знову запнулася. «І чому ж так ніяково? Я тут намагаюсь підібрати слова, а він он ледве стримується, щоб не засміятися» - подумала про себе Мира, а в голос продовжила: – А сьогодні, зайшовши на цей поверх, я не почула жодного звуку. Тут стало так тихо і спокійно. Тоді я вирішила оглянути кімнати. І вони порожні! – Мира показала кудись в бік рукою. – Вже багато років я мріяла про таку блаженну тишу. І за це я Вам не аби як вдячна.

Ще вчора ця дівчина виглядала такою хороброю та вільною. Здавалося, що вона не боїться абсолютно нічого. А сьогодні перед ним стоїть вкрай сором’язлива і невпевнена в собі дівчинка. «Цікаво, якою вона буде завтра?» - поки обдумував над питанням, Драган підійшов до столу та почав перебирати папери. 

- Я вирішив, що оскільки скоро одружусь, то послуги інших дівчат будуть мені ні до чого. Тому, просто відіслав їх додому.

Чоловік одразу помітив кількість жінок, що заселяли цей поверх замку. Судячи з побаченого – жіночою увагою колишній імператор обділений не був. Одна була вродливішою за іншу. А їхнє вбрання, то взагалі окрема тема для розмови. З таким успіхом, вони могли ходити оголеними. Бо той одяг не прикривав абсолютно нічого. Таке враження, ніби це був не палац, а дім розпусти. Драгана це страшенно дратувало. Не звик він до такої кількості жінок, які охоче могли розсунути свої ноги перед чоловіками. Рішення прийшло якось само. Він просто відіслав всіх тих утриманок з очей подалі. 

- Відіслав додому. – Почув позаду тихе відлуння своїх слів.

«Цікаво, про що вона зараз думає?» - Драган продовжував перебирати папери.  

А справа була в тому, що почувши відповідь,батьків гарем перестав цікавити Миру. Тепер, всі її думки займав кулон, що зараз лежав позаду неї на столику. Ну точно десь його вже бачила. От тільки б згадати де саме. Дівчина була впевнена, що розгадка десь на поверхні. «От би потрапити до бібліотеки і там все переглянути. Але чому просто не спитати у самого власника кулону?» - Думки так і вирували в Мириній голові.  

- Я дещо хотіла запитати. – Нарешті наважилася принцеса.

Та відразу ж зупинилася. Імператор, який вже стояв обличчям до неї, почав якось дивно дивитися за її спину. Якраз туди, де лежав кулон. Чоловік, не сказавши ні слова, з паперами в руках, швидко обійшов дівчину. Вона лиш встигла помітити, як ланцюжок зник в кишені його штанів. Стало зрозуміло, Драган не скаже їй ні слова. Він явно не бажає, щоб прикрасу бачили інші. А тому розпитувати його зараз не варто.

- Що саме? – Драган все ще стояв спиною до дівчини.

Спочатку Мира розгубилася. Не вловила суті його питання. На мить в кімнаті стало тихо. А потім дівчина згадала, що власне вона прийшла сюди, шукаючи конкретну людину.

- Я шукала Гера Авіана. Чула, що він все організовує до завтрашньої церемонії. Хотіла з ним обговорити деякі питання. – На одному диханні випалила дівчина.

«Все ж цей день має пряме відношення і до мене» - цього Мира не наважилася сказати, а лиш подумала про себе.

- І думали знайти старого Авіана у моїй кімнаті. – Драган нарешті повернувся до принцеси обличчям. На лиці подив, одна брова при піднята.

- Та ні ж. Я думала знайти його в кабінеті. Але там було порожньо. А коли вже збиралася спускатися, то збагнула, що на поверсі занадто тихо. Такої тиші  тут не було  відколи померла мати. От я і вирішила перевірити кімнати. І… Певно захопилася… і не помітила, як зайшла сюди… Хотіла вже йти, а тут … - Мира показала на чоловіка.