Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Драган уважно слухав дівчину, не відводячи від неї погляду. Ось вона, стоїть перед ним, намагаючись щось пояснити. Щоки почервоніли, а очі сяють, знову змінюючи свій колір. «Цікаво, принцеса знає про свою крихітну особливість» - думав імператор. А потім впіймав себе на думці, що страшенно хоче її поцілувати. Затиснути в своїх обіймах міцно-міцно і вже ніколи не відпускати. Сам не розумів чому, та це бажання було таким непереборним та сильним. І він був ладен втілити його вжиття. Навіть вже схилився над дівчиною.

Стук в двері вмить розвіяв всю магію, що утворилася між ними. Чоловік, про пошуки якого тут так збуджено розповідала Междемира, власною персоною з’явився у кімнаті. І Драган був йому за це вдячний.

- О, старий Авіан! – імператор підійшов до чоловіка і обнявши його за плечі сказав – Моя наречена шукала Тебе скрізь. Навіть сюди встигла заглянути. Ніби ти весь свій час проводиш в моїй кімнаті. – Чоловік подивився на Миру. Дівчина хотіла щось заперечити, але Драган  посміхнувся і продовжив – Принцеса хотіла дізнатися, як йдуть приготування до завтрашньої церемонії. Оскільки, в мене дуже багато справ я Вас залишу самих і Ви все обговорите.

І Драган пішов. Хоча ні – правильніше було б сказати – імператор стрімко втік, залишивши Миру і Авіана наодинці.  

Що ж до Гера Авіана, то з кожним словом Драгана – його очі збільшувалися, а брови повзли догори. Драгана він знав ще з дитинства, і не пригадує, щоб той так дивно себе поводив. Та здається не один він був здивований поведінкою чоловіка. Бідна принцеса продовжувала стояти, не зводячи свого погляду від дверей за якими щойно зник її «наречений».

- Ви хотіли мене бачити, панно? – Із ступору дівчину вивело питання чоловіка.

Мира ще раз глянула на столик, де лежав кулон. Потім, на двері через які щойно втік імператор. «Це він зараз хотів мене поцілувати?» - подумала про себе і глянула на Гера Авіана, що очікував її відповіді.

- О… - Мира збагнула, що мовчанка з її боку трохи затягнулася. – Так. Ви мені були потрібні. – вона підійшла до керуючого. – Гер Авіан, розкажіть, будьте так ласкаві, про те як проходять приготування до завтрашньої церемонії.

За клопотами, розмовами та приготуваннями до весільної церемонії, Мира і не помітила, як промайнув сьогоднішній день. Спочатку, вона не знала, за що взятися, адже ніколи не приймала участі в організації урочистих подій. Будь яке бажання батько відбивав повторюючи, що вона ніхто в цьому домі «В цьому замку ти ніхто Междемиро! – випльовував свої слова імператор. – Ти була і будеш лиш моєю власністю. І якщо ти будеш мені потрібна, то тобі повідомлять. А зараз, я хочу щоб ти зникла з моїх очей і щоб я тебе не бачив». Тому, сьогодні страшенно боялася зробити щось не так.

Та, як виявилося – даремно переживала. Гер Авіан був, напрочуд, терплячим та мудрим чоловіком. Не поспішаючи, він пояснював принцесі, що було заплановано і що з того вже було виконано. Також, особливо наголошував на тому, що ще необхідно зробити. А в ході роботи, не забував запитувати дівчину чи все її влаштовує і чи не бажає вона щось змінити в залежності від своїх вподобань. І саме за таку турботу Мира була йому дуже вдячною. 

В свою кімнату дівчина прийшла, коли за вікном вже була ніч. Вона була страшенно втомлена. Ніколи не думала, що приймати участь в організації і плануванні свята, може бути так важко. Та, незважаючи на це, сьогодні вона вперше стала частинкою цього замку. Її думкою цікавилися, її вислуховували, в неї просили поради, а коли хотіла бути чимось корисною, то від неї не відверталися, а із задоволенням приймали допомогу.

Свого нареченого Мира більше не бачила. І це її заспокоювало. Не готова була зустрічатися з чоловіком, після їхньої розмови. Їй потрібно було добре обдумати те, що мало не сталося, якби Гер Авіан вчасно не зайшов. «Невже Драган намагався мене поцілувати? Ось так просто взяти і… Але ж завтра ми станемо чоловіком і дружиною і поцілунок, то лише мала частина того, що між нами має відбутися… - Міркувала принцеса. – Але я і сама не була проти. Мене ніби щось тягло до нього. Так хотілося… Аааа!.. Та що ж за думки мені лізуть в голову?! – Злилася на себе дівчина. А потім їй стало не аби як соромно. - Не знайшла жінок. Яка ж я дурепа! Та хто ж говорить таке  імператору?! – Мира подумки била себе по голові. А потім згадала кулон і те, як Драган швидко його сховав до кишені. – Цей кулон точно щось для нього значить. Та говорити він не хоче. А чого ти чекала? Він тебе знає від сили два дні, а ти хочеш, щоб вже розкривав всі свої таємниці. – Знову відчитувала себе принцеса».

Зайти до бібліотеки їй так і не вдалося – занадто багато справ вимагали її участі. Та Мира не засмучувалася, про кулон ще встигне дізнатися. Бібліотеку від неї точно забирати ніхто не буде. А цю загадку вона так просто не залишить.

«Але ж він мене точно хотів поцілувати. – Знову згадався Мирі той момент. – А його зелені очі. Він так на мене дивився»… Перед очима промайнуло ведіння. Море, схід сонця, теплий пісок і вона з Драганам лежать в обіймах один одного. Він ніжно проводить рукою по її оголеному тілі. І все не відводить ніжного погляду. Немов чекав цього моменту все своє життя.  По шкірі Мири пробігли мурахи, а в середині стало так тепло, немов там починав горіти маленький вогник. Може, саме тому, вона не боїться цього весілля, а чекає його з нетерпінням. Бо знає, що все так як і повинно бути.

- Ооо. Я просто здурію від цих думок! – Дівчина вткнулася обличчям в подушку. А, через деякий час, втома взяла своє і принцеса заснула міцним сном.