Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

Що ж до мене, то я легко прожив◦би без пошти. На мою думку, вона доставляє вкрай мало справді важливих звісток. Якщо подумати, за ціле своє життя я отримав не більше кількох листів, що були варті ціни марки (я написав це кілька років тому). Листи за пенні — це коли ти серйозно платиш людині копієчку за думки, що зазвичай пропонують жартома. Я й поготів певен, що в житті не вичитав жодних важливих новин із газет. Якщо ми вже раз прочитали, що одного чоловіка пограбували, замучили чи вбили, що згорів один дім, що один корабель зазнав кораблетрощі, один пароплав вибухнув, одну корову переїхав потяг на Західній залізниці, одного скаженого пса застрелили, один рій сарани бачили посеред зими, то про других нам читати не треба. Одного цілком досить. Якщо ти знайомий із загальним принципом, то яке тобі діло до незчисленних його окремих випадків і проявів? Для філософа всі так звані новини — це плітки, а ті, хто їх укладає й читає, — це старі баби за чаєм. Але ж чимало людей спраглі пліток. Я чув, що коли вчора завезли листи й газети, всі кинулися на пошту довідатися закордонні новини — і то новини, які, на моє глибоке переконання, розумний чоловік міг◦би передбачити за дванадцять місяців чи й дванадцять років, — і під тиском натовпу у приміщенні аж вилетіло кілька шибок. Що ж до, скажімо, Іспанії, то якщо ти вмієш змішати у правильних пропорціях Дона Карлоса, Інфанту, Дона Педро, Севілью і Гранаду — можливо, відколи я востаннє читав газету, імена трохи змінилися, — приправляючи коридою, коли забракне інших розваг, то твоя оповідь буде вірна духу й не менш показова щодо ладу й безладу в Іспанії, ніж найзваженіші й найпромовистіші повідомлення, які виходять під відповідним заголовком у газетах; що ж до Англії, то останні важливі новини з тих країв надійшли ще під час революції 1649 року; а знаючи середню урожайність за рік, більше цим можна не цікавитися, якщо, звісно, інтерес не має суто меркантильного характеру. Наскільки може судити той, хто зрідка зазирає в газети, у закордонних краях нічого нового не трапляється, і революції у Франції тут не виняток.

Що нам з тих новин! Наскільки важливіше дізнатися про те, що не застаріває! «К'ю Хі Ю, високий достойник у провінції Вей, послав гінця до Кунг Цзе[145], щоб довідатися, які в того новини. Кунг Цзе наказав посадити посланця обіч себе і розпитав його так: „Що поробляє твій пан?“ Посланець відповів шанобливо: „Мій пан прагне зменшити кількість своїх вад, але поки що без успіху“. Коли посланець пішов, філософ зазначив: „Що за достойний посланець! Що за достойний посланець!“» Замість мучити вуха сонних фермерів нескінченними проповідями у день відпочинку під кінець тижня, адже неділя — це належне завершення змарнованого тижня, а не новий і відважний початок наступного, священник мусить закричати громоподібним голосом: «Стійте! Тпру! Чому волочитеся так позірно швидко, а насправді смертельно повільно?»

Реальність сповнена чудес, а ми натомість вшановуємо обмани та облуди як найщирішу істину. Якби люди постійно подивляли реальність і не давали себе ошукати, життя для них мало б вигляд казки чи дивовижної історії з «Тисячі й однієї ночі». Якби ми вшановували тільки те, що неминуче й має право на існування, наші вулиці забриніли б від музики й поезії. Коли ми діємо мудро й без поспіху, усвідомлюємо, що тільки видатні й вартісні речі наділені постійним і абсолютним буттям, а дрібні страхи та дрібні втіхи — це тільки тінь реальності. Піднесене і п'янке завжди поруч. Заплющуючи очі, поринаючи у дрімоту й дозволяючи себе ошукати різним видовиськам, люди утверджують і усталюють життя як процесію буденної рутини й звичок на примарному фундаменті. Діти, граючись у життя, розуміють його істинні закони й співвідношення краще, ніж зрілі мужі, які відмовляються жити гідно, але вважають себе мудрішими завдяки досвіду, тобто поразкам. В індуїстській книзі я вичитав, що «жив-був королевич, якого малим вигнали з рідного міста. Виховав його лісник, і, дорісши до зрілих літ, королевич вважав, що й сам належить до дикунського люду, серед якого жив. Радник його батька знайшов королевича і відкрив йому його істинну природу, і так облуда розвіялася, і він зрозумів, ким є. Так само й душа, — веде індуїстський філософ, — не відає своєї істинної природи через обставини, в яких опинилася, доки святий наставник не відкриє їй істини, і тоді вона розуміє, що вона — Брахма». На мою думку, ми, мешканці Нової Англії, живемо своїм ницим життям, бо наш погляд не проникає під поверхню речей. Нам здається, наче те, що існує тільки на позір, існує насправді. Якби хтось пройшов нашим містом, зауважуючи тільки реальність, куди, як ви думаєте, поділася б Млинова гребля[146]? Якби він описав нам те, що побачив у реальності, ми не впізнали б міста з його опису. Поглянь на богомільницю, чи на суд, чи на буцегарню, чи на крамницю, чи на житловий дім, скажи, чим вони постають перед істинним зором — і у твоєму описі всі вони розсиплються на порох. Люди вважають, що істина лежить далеко, на околицях Сонячної системи, за найдальшою зорею, до Адама й після останньої людини. І справді, є у вічності щось істинне й піднесене. Проте всі ці часи й місця існують тут і зараз. Сам Бог сповнюється у кожній миті, і хай◦би проминули хоч усі віки, більш божистим він не стане. Ми можемо пізнати божественне й піднесене, лише невпинно вбираючи й осмислюючи реальність, яка нас оточує. Всесвіт постійно і покірно відповідає нашим уявленням і прокладає нам шлях, хай◦би як ми рухалися — повільно чи швидко. Тож проведімо життя, куючи свої уявлення. Не було в поетів і митців такого прекрасного і шляхетного задуму, який не змогла◦би втілити бодай частина їхніх нащадків.

Проживімо один день так свідомо, як проживає його Природа, і най жоден горішок чи комарине крильце на рейках не зіштовхне нас зі шляху. Про киньмося рано і швидко, а поснідаймо радісно і без хвилювань; най товариство приходить і товариство йде, най дзвонять дзвони, а діти плачуть — а ми свідомо проживемо цей день. Навіщо пливти за течією, раз у раз поринаючи під воду? Най нас не спантеличує й не засмучує страшний і стрімкий чорторий, званий обідом, що лежить на полудневих мілинах. Здолай цю загрозу — і ти в безпеці, адже далі дорога пролягає вниз. Не розпружуючись, сповнений ранкового завзяття, пропливи повз нього, відвернувшись і наказавши прив'язати себе