Ялинка Ясь - Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь

5-б-1

Роза

Та подія одна з найважчих у моєму житті…

Я розлучилася з коханим чоловіком, з яким ми тривалий час були разом. На пропозицію чекала прямо зо дня на день. Олексій на той час мене вже й з батьками познайомив, і квартиру купив, і жити до себе покликав, і, навіть, про дітей почав говорити. Та не сталося…

    

Діло було так. Ми з подругами в холодну пору року любили ходити до сауни. Бронювали на п'ятьох чотири години, парилися, стрибали у холодний басейн, робили собі маски, скраби та попивали трав'яний чайок. Після таких процедур років п'ять скидаєш.

Олексій попередив, що має незаплановану поїздку на вихідні і я з легким серцем пішла з подругами.

Проте, сталася якась плутанина і адміністратор підвела нас до вже кимось зайнятої сауни. Почувши звуки за дверима, вона вибачилася, звірила щось у своєму блокноті і вже збиралася відвести нас до іншого будиночка, та тут відчинилися двері, з яких вийшов офіціант з порожньою тацею.

    

Кинувши випадковий погляд усередину, я мало не зомліла! Мій, практично чоловік, в одному рушнику сидів з якоюсь дівчиною на колінах, а його руки по-господарськи розмістилися у її купальнику. З другою дівчиною, що сиділа поруч, він навіть не цілувався – лизався! Двері повільно зачинилися, відрізавши мене від найбільшої гидити у світі та жаху.

 

До сауни не пішла, сказала дівчатам, що погано почуваюся і попросила викликати мені таксі. Від шоку не могла говорити, не пам'ятаю, які підбирала слова, переконуючи, що зі мною все гаразд.

 

У таксі всидіти не змогла. Борючись із нудотою, попросила зупинити біля парку. Довго гуляла, намагаючись усвідомити те, що побачила. Було погано, дуже погано! Я йшла і твердила собі, як папуга:

-Як, чому я не помічала, який він?

Думала, хіба можна провести стільки часу разом і не роздивитися, що кохана людина потребує послуг повій? Напевно, це було помітно, а я просто сліпа ідіотка?

 

За думками непомітно забрела до парку атракціонів. Через прохолодну погоду людей у ​​ньому було небагато. Я підійшла до оглядового колеса, присіла на лавочку, відчуваючи порожнечу всередині. Через сльози випала лінза, тому довелося вийняти і другу. І тут чую голос:

-Дівчина, ви їдете? – озирнулася і побачила білетера, що запрошував пройти у кабінку. Першим поривом було відмовитись, адже я панічно боюся висоти, але шалений порив змусив піднятися і ввійти в кабінку. Захотілося відчути щось інше, окрім божевільного болю, витіснити його із серця. Та все одно чим, хай навіть страхом!

 

На початку все було добре. Через одну кабінку від мене компанія молодих людей чудово проводила час, регочучи, розкручуючись у повітрі без жодного страху. Здається, вони пили пиво і, в цілому, відривалися по-повній.

    

Мені вдалося ненадовго відволіктися від свого болю, коли кабінка піднялася досить високо і страх запустив у мене перші кігтики. Викид адреналіну розбурхав кров і біль відступив. На самому версі тіло заціпило від жаху, але я вчепилася в кермо і не відриваючи погляду, дивилася на місто. Забулося все. Були тільки я та мій страх.

 

Коли, пройшовши коло, моя кабінка наблизилася до землі, біль повернувся. Я рішуче сказала працівникові атракціонів: "Ще!" і пішла на друге коло. Як і компанія молодих людей із сусідньої кабінки.

А потім сталося те саме…

Піднявши нас на пристойну висоту, колесо зупинилося. Молоді люди розкричалися, дівчата з їхньої компанії почали верещати і загальний страх передався мені, примноживши мій власний. Проте, вони були всі разом, а я одна!

 

Що було потім пам'ятаю невиразно. Здається, я почала задихатися і сповзла зі стільця, ледь не впавши вниз, бо кабінка нахилилася. Як мені потім сказали, вона сконструйована так, що перевернутися не може, але скажи про це людині на висоті пташиного польоту зі страхом висоти.

Вперше, і, на щастя востаннє, у мене сталася панічна атака! Я плакала, можливо навіть верещала, як і ті дівчата, і хапалася спітнілими руками за холодні труби. Руки зісковзували і мені здавалося, що я падаю.

 

Після нескінченних хвилин (мені здавалося годин) жаху, моя кабінка нахилилася ще сильніше і я побачила поряд з собою чоловічі черевики. Теплі руки відірвали мене від підлоги і посадили собі на коліна, ділячись заспокійливим теплом. Пригадую, що від нього пахло алкоголем. Обличчя, кольору волосся чи одягу – не бачила.

 

Я вчепилася у чоловіка до болю в пальцях і плакала, сховавши обличчя на грудях. Він обіймав мене, гладив по волоссю, щось безупинно говорив. Я була не в собі, м'язи звело судомою і, напевно, я завдавала болю і йому.

Ще пам'ятаю, як він напував мене коньяком із металевої фляги, але напій виливався на одяг. Тоді чоловік набрав коньяк у рота і, притулившись до моїх губ, влив силою. Гаряча рідина обпекла горло і принесла легке полегшення. А чоловік все напував мене і напував, граючи в «ластівку»…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍