Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

Жар його долоні вгамував її біль у грудях, але посилив тремтіння перед невизначеністю. Адже тепер він тримав її життя і життя її рідних в своїх руках. Лише він один. Від рішення Варона залежала її подальша доля, тому як закон був залізним - діти чужинців не мали право на життя в цьому світі.

Джин підвела очі, зустрівшись поглядом з Вароном . І їй вже не знадобилася його відповідь вголос - ця правда не обурила дракона, і його прихильність як і раніше залишалася на її боці.

- Тепер я розумію, звідки в тебе ці риси характеру - вони з інших земель , - заговорив він нарешті. - Хоча я думаю, що якщо вже ти народилася тут, значить, ти все ж таки належиш цьому світові. І якщо ти не повстанеш проти нього, та не прагнеш чинити шкоду - то ніхто не має права позбавляти тебе через це життя. Я збережу твою таємницю, - Варон хитро підморгнув їй і посміхнувся. - Це точно все?

Коли він ось так посміхався - його обличчя зовсім перетворювалося, світлішало, ставало добрішим і навіть ріднішим за відчуттями Джин. Сталевого кольору очі ставали теплими і ласкавими, і в них Джин могла б дивитися цілу вічність, прикипаючи до нього своїм серцем.

- Ну, ще хіба що козячий сир, який робить моя мати - просто огидний на смак, але я так і не зважилася їй про це сказати. Ти ж теж не пробалакаєшся? - посміхнулася вона, знаючи, що після цього вона поцілує його. І буде довго-довго цілувати його в губи, поки пристрасть не зіллє їх в одне ціле, в єдиний неподільний клубок життя, тому що вся її суть жадала любові саме цього дракона, і ця жага була порівнянна лише з її жагою до життя.

    У цій фортеці хоч і не було вікон, але відкривши очі, Джин безпомилково відчула світанок. Її голова мирно спочивала на грудях Варона. Вона чітко чула стукіт його могутнього серця, і це мирне биття на якусь мить вселило в душу дівчини відчуття блаженства. Спогади про минулу ніч змусили її щасливо посміхнутися, і цю посмішку відчув Варон.

- Тут рідко посміхаються вранці, - сонно пробурмотів він, - І рідко прокидаються так пізно . Мені тепер доведеться відбиватися не тільки від їх тренувальних мечів, але і від їх глузувань також.

- Тебе це так лякає? - її очі іскрилися. Варон навіть замилувався свіжою красою цієї дівчини, потягнувшись до неї для поцілунку. Її поцілунки так само полонили владику, від них у нього геть каламутився розум.

- Уже не скрипиш, не хрипиш і не кашляєш? Гарячий дракон це кращий компрес на ніч.

- Чому тільки на ніч? - прошепотіла Джин, захоплюючи його за собою своїм чаруючим фіалковим поглядом, своїми ласкавими легкими дотиками, змушуючи його здатися і хотіти її знову. Варона привертало до себе не тільки її прекрасне пружне тіло, головним чином його манила та жива іскра в її душі, яка спалахнула заради нього, чиє золоте сяйво окутало його своїм чуттєвим полум'ям, даруючи таке забуте тепло.

- Пообіцяй мені дещо, - вибравшись з ліжка вже близько до обіду, застібаючи ремені на обладунках, промовив Варон, кидаючи на неї короткі чуттєві погляди.

- Що завгодно!

- Це важливо для мене. Пообіцяй, що не будеш більше ні з одним чоловіком. Ні за своїм бажанням, ні проти нього, навіть якщо заради цього доведеться розлучитися з життям. Поклянись! - його брови суворо зійшлися на переніссі.

- Клянуся, - приглушено відповіла Джин, серйозніше.

- Дивіться-но! Ніяк в снігу розпустилися квіти! - Варона зустрів глузливий голос Норма. - Мабуть, любовний запал зробив тебе таким же пухким і важким, як цей сніг, так сяєш, аж очі сліпить.

- Не тіште себе ілюзією, скинувши тягар, я став ще швидшим та спритнішим! - з усмішкою відповів йому Варон, вихопивши тренувальну зброю.

- А може, краще відпочинеш, командор, ти стільки часу вимотували себе іншими вправами, - підключився Барка, єхидно посміхаючись.

- Це ви тут занадто довго прохолоджувалися без мене, тепер я буду знущатися над вами, сподіваюся, ви теж отримаєте задоволення!

***

- Хм, значить Варон, сонце моє? - він не кліпаючи дивився в порожнечу. - Що ж таке має статись, що ти постукаєш в наші двері? ... Якщо сильніше прислухатися, я ж навіть зможу розібрати твої кроки в тій вежі, - тихо промовив він, задумливо торкаючись кам'яної породи , з ніжністю проводячи долонею по холодному чорному кварцу, немов уявляючи вигини жіночого тіла. - Ти не зможеш стримати дану йому клятву, Джинджер, не зможеш. Моя маленька, твій  істинний дракон зовсім не командор Варон. ... Прокляття, я готовий молитися твоїм богам, аби ця зустріч трапилася якомога швидше, а не через роки. Не хочу постати перед тобою божевільним монстром, я і так далеко не лапочка, не те що цей сірий дракон пучок благородства. Боюся, чим пізніше впадуть ворота, тим менше залишиться шансів у цього світу. Просто потім у мене вже не буде бажання рятувати його для тебе.