Ендрю Мейн - Хованки з хижаком, Ендрю Мейн

зустрілась із вами в мотелі або у вашій машині. Хіба все це не здалось вам підозрілим?

Трясця, я ще більший ідіот, ніж уявляв. Ембер взяла мене на мушку, щойно почула мій збентежений голос у голосовому повідомленні.

— Якщо всі про це знають, чому поліція нічого не робить?

— Бо ви не місцевий. У Гудзон-Крику є важливіші проблеми. Ви роздивились її обличчя?

— Так. Звісно.

— Я маю на увазі, помітили макіяж?

— Що? Так. Я вирішив, що це через незведені підліткові прищі.

— Ми називаємо це амфетаміновим обличчям.

Виходить, зубний еліксир був для запаху. Вона ж повія, тож мусила мати презентабельний вигляд.

Чорт забирай, тепер до мене дійшло. Я про це читав. Бачив по телику. Занедбані будинки та нові автівки — це як Південно-східний централ у Лос-Анджелесі в 1980-х, коли крекова залежність набула там масштабів епідемії. А тут — мет.

— Наскільки все погано?

— Минулого місяця поліція штату заарештувала двох місцевих поліціянтів за торгівлю. Та це лише іграшки.

Я киваю у бік стіни зі світлинами солдатів.

— Мені здалося, поліція тут має бути краща.

Джилліан якусь мить роздивляється обличчя чоловіків.

— Це ті, що не повернулись. Окрім мету, у Гудзон-Крика є ще одна особливість. Ми забезпечили військо більшою кількістю солдатів на душу населення, ніж будь-яке інше місто. І втратили людей ми також більше за будь-кого.

Отже, це місто — приклад того, що стається, якщо вбивають найкращих та найхоробріших. Усе, що лишається — епідемія, гірша від ракової, яка перетворює молодь на жорстоких соціопатів.

Таким чином, створюється середовище, ідеальне для вбивці: він приїжджає і робить усе, що йому заманеться.

— Вам відомо щось про Челсі?

— Ні, — відповідає Джилліан. — Коли вона зникла, я була у Форт-Бреґґу.

— На службі?

— У запасі. Як і мій чоловік.

— А тепер?

— Звільнилася.

Вона зітхає.

— А він так і не повернувся додому. То був дім його батьків.

Я не знаю, що сказати. Цієї миті біль начебто зовсім не дошкуляє.

Джилліан встає з-за столу.

— Маю подивитися, як там інші клієнти. І не хвилюйтеся, більше я не збираюся викидати вас зі своєї приватної власності.

— Дякую. Ви знаєте когось, хто міг би розповісти мені про Челсі?

Вона хитає головою.

— Я знаю лише одну людину, з якою вони були близькі, та ця людина щойно надерла вам зад, тож, певно, зараз купує десь мет.

— Просто чудово.

Розділ 29

Відкриті рани

Між обходами Джилліан ділиться зі мною новими місцевими плітками, після чого називає мотель, де буває найменше рейдів департаменту шерифа.

«Криксайд Інн» — із тієї давноминулої епохи, коли кольорові телевізори слугували такою ж принадою, як сьогодні Wi-Fi. Коли я заходжу, управитель, літній чоловік із цапиною борідкою, переглядає стос журналів про риболовлю.

Він окидає моє обличчя поглядом і вирішує, що йому нецікаво, звідки в мене синці.

Я отримую ключа і шкутильгаю до свого номера. Щоб занести речі, доводиться робити три заходи. Марна справа, враховуючи, що я планую тут пробути не більше одного дня — рівно стільки, скільки потрібно, щоби привести себе до тями, перш ніж повернутись до Остіна.

Я будую на ліжку гніздо з подушок, щоб легше було сидіти. На мить втрачаючи пильність, кладу ноутбук собі на живіт і відчуваю спалах болю.

Синець оточений приємним жовтим кольором. Красивий. Я майже впевнений, що зможу назвати бренд черевиків, які носить друг Ембер.

Гудзон-Крик став для мене суцільним болісним глухим кутом. Єдина людина, з якою я хотів поговорити, майже відправила мене до лікарні.

Затявшись не бути повним слабаком, я риюся в інтернеті: раптом у Челсі є інші, не такі жорстокі друзі, з якими можна поговорити.

На старому фото з інстаграму вона на вечірці з трьома своїми «найкращими друзяками». Одна з цих дівчат — Ембер з коротшою та світлішою зачіскою. Дві інші позначені як Дженніфер та Ліса.

Фото зроблено на кухні. Вони в піжамах і з банками пива в руках кривляються перед камерою. Звичайні дівчата весело проводять вечір п’ятниці.

А тепер одна з них зникла і, швидше за все, мертва. Інша — повія, причетна до нещодавнього збройного пограбування.

Я знаходжу прізвище Дженніфер: Норріс. Вона фігурує в базі даних поліційних знімків штату Монтана й виглядає старшою, ніж мала б. Її взяли за спробу торгівлі наркотиками.

Лісі Котлін вдалося вибратися з міста. Я натрапляю на весільні знімки в Тампі, які лайкнула Челсі. Наречений одягнений у форму військово-морських сил.

Хоч в однієї все склалося добре.

Окрім цих трьох, я не можу знайти нікого, хто б постійно контактував із Челсі. Дженніфер зникає зі стрічок соціальних мереж невдовзі після того знімка з вечірки.

Оновлення Челсі — це переважно фото пейзажів та різних котів і собак із околиць Гудзон-Крика.

Одним словом я описав би її так — самотня.

Такі знімки робиш, якщо безцільно походжаєш між двома непримітними місцинами, пишеш щось на телефоні, хочеш кудись утекти, а потім випадковий пес висовує носа над парканом і дарує тобі усмішку просто так.

Я нічого не знаю про Челсі. Втім, ці знімки — її світогляд або принаймні те, що їй хотілося запам’ятати або чим поділитися.

Останнє фото перед її зникненням — антикварне металеве узголів’я.

«Завжди хотіла таке».

Під світлиною коментар від Ембер:

«Сучко, ти ж знаєш, що я тебе до нього прив’яжу!»

Грайливі натяки, які я постійно чую в аудиторіях. Я не вбачаю в них якогось прихованого змісту.

Однак трохи дивно, що Челсі купила нові меблі, якщо збиралася виїхати з міста. Звісно, було б ще дивніше, якби вона підписала новий договір оренди, та все ж таки ця покупка — свідчення того, що, якщо вона справді виїхала, це було спонтанне рішення.

Стукіт у двері змушує мене здригнутися. Встаючи, я морщуся від болю, проте втішений тим, що застогнав уголос лише раз.

Пам’ятаючи про обачність, я дивлюся у вічко й бачу управителя мотелю з пакетом у руках.

Відчиняю двері.

— Я щось забув?

Він підіймає пакет.

— Джилліан принесла нам поїсти.

Чоловік рушає надвір, до столика перед входом до мотелю.

— Якщо вам стане сил дійти, можемо насолодитися одним із останніх приємних вечорів, перш ніж почне холоднішати.

Я взуваюся і приєднуюсь до нього. Коли сідаю, на мене чекає пиво.

— Ґас Вілер, — каже він, простягаючи руку.

Я відповідаю рукостисканням.

— Усе той самий Тео Крей.

Він дістає