Димитр Ангелів - Сміливий чунг

гострому каменеві. І ці камені, так само як і пальці, що їх тримали, були закривавлені. Це були чунг і пома.
НЕ ТІЛЬКИ ВБИВАЄ…

Чунг і пома не випускали каменів з кінцівок ні на мить ні в цей, ні в наступні дні. Навіть присідаючи біля низеньких кущів, щоб розкопати землю й вирити коріння, вони тримали їх у передніх кінцівках. І тут, цілком випадково, пома копнула землю гострим кінцем каменя, а не пальцями. Сталося щось незвичайне: камінь виколупував із землі дрібні камінці й копав ямки значне легше, ніж пальці. Без великих зусиль і зовсім без болю.

Тоді, під впливом нової догадки, пома встромила гострий камінь у землю й почала копати. Камінь легко проходив крізь мокрий, кам’янистий ґрунт, і коріння кущів оголювалися значно швидше, ніж це було досі. Більш того — пома підтинала ним набагато товщі корені, і тепер їй вже не треба було нахилятися й відгризати їх зубами.

Чунг перестав копати пальцями землю і, дивлячись на те, що робила пома, тільки кліпав очима. І раптом він теж почав копати землю каменем. У нього в свідомості також прояснилося: камінь міг не тільки вбивати — ним, виявляється, можна копати ямки в землі, викопувати коріння. Він не згинався, як їхні плоскі нігті.

Дощ тимчасом не вщухав. Однак, заспокоївши корінням та цибулинами голод, чунг і пома не відчували вже такого нестерпного холоду й вогкості. Вони весь час ішли, і вже аж коли почало сутеніти, кинулися шукати місця для ночівлі. Та погляду їхнього не привернуло жодне дерево, бо ні одне з них не могло так надійно захистити їх від дощу, як широка западина в скелі. Дерево могло врятувати лише від мо-ка, але вони вже не мали потреби в такому сховищі: якщо жахливий звір нападе на них, вони вб’ють його гострими каменями. Вони не спинилися і на сухому місці під деревом — забули, що колись їм вже доводилося отак ночувати. Але вони також не мали наміру повертатися до западини, біля входу до якої вбили мо-ка. Важко сказати, що було тому причиною: може, вони просто забули, де вона знаходилась, а може, й тому, що там лежав убитий звір. І вони спинилися перед іншою, глибокою і темною западиною в скелі. Заглянули всередину, втупили очі в пітьму й почали принюхуватись. Та ніякого підозрілого запаху, ніякого шарудіння не почули вони. Тоді обережно — спочатку чунг, а слідом за ним і пома — вони рушили в темну западину, стискаючи в передніх кінцівках гострі камені, готові щомиті до раптового нападу будь-якого хижака.

Але нюх у чунгів не був таким розвиненим, як слух і зір, до того ж, пістрявоголовий печерний виг якось особливо не пах. Лігво його так само нічим не пахло, оскільки відхідок був далеко од западини. Крім того, западина була досить глибока, а виг тихо лежав на самому її дні. Тому ні чунг, ні пома не могли його помітити, коли увійшли досередини. Чунг тільки відчув, як перед ним враз сколихнулось повітря, щось майнуло перед його очима і чиїсь гострі пазури глибоко вп’ялися йому в груди. Він швидко втягнув голову в плечі — рух, що мав не дати хижакові перегризти йому горло, — кинув камінь і схопив невидимого напасника жилавими передніми кінцівками.

Пома почула ричання чунга й вига, підбігла до них і втрутилася в бійку, міцно затиснувши між пальцями гострий камінь. І в темряві глибокої печери розпочалася нова жорстока битва. Тільки цього разу вона була дуже короткою: печерний виг, яким би він не був кровожерним і лютим, не міг зрівнятися ні розміром, ні силою з іводом чи з мо-ка. Чунг перегриз йому на шиї жили, перш ніж той устиг схопити його за горло, і втручання поми виявилося зайвим. Проте вона не заспокоїлась. Угледівши в темряві хижака, вона з глухим ричанням опустила йому на голову камінь, потім ще раз і ще… Чунг кинув вига на землю, схопив другий камінь і теж почав несамовито бити ним звіра, і з кожним ударом з його грудей вихоплювався гортанний звук: «Кха… кха… кха…»

Коли очі їх уже звикли до темряви, чунг і пома побачили й лігво хижака: в глибині печери копошилося кілька маленьких, але дуже схожих на вига звіряток. Вони були такі маленькі, що коли чунг доторкнувся до одного з них, той навіть не спробував дряпнути його. Чунг і пома розчавили голівки звіряткам і порозкидали їх по печері. Потім посідали навпочіпки й притулилися спинами одне до одного. Маленький чунг спокійно почав ссати материну грудь.

Наступного ранку вони повилазили з печери, посідали біля входу й почали уважно озиратись довкола. І раптом з жахом помітили, що до них по схилу горба дряпається мо-ка. Затиснувши в передніх кінцівках камені, вони з тривожним риком стежили за ним, навіть не думаючи ховатись.

Мо-ка був ще досить далеко і зовсім не бачив їх. Він неквапом дерся вгору, час від часу зазираючи то в одну, то в іншу западину. Мабуть, ці западини цікавили його більше, ніж чунг і пома. Проте він йшов просто до них, повільно, безпечно.

Вже цілком виразно було видно його маленькі вушка й очі, коли пома раптом кинула в нього камінь. Камінь упав неподалік від мо-ка. Волохатий звір підвів голову й нашорошив вуха. Тоді чунг і пома, здійнявши грізний, одчайдушний рев, почали швидко шпурляти в нього каміння. Приголомшений і зляканий цим несподіваним і незвичайним нападом, мо-ка трусонув своєю довгою, кудлатою шерстю й побіг навкіс униз по крутому схилові. А чунг і пома, хоча вже й не бачили його, ще довго ревли і кидали йому вслід каміння.

НОВИЙ МАЛЕНЬКИЙ ЧУНГ

Нове оточення і новий клімат наклали свій відбиток на характер чунгів. Вони навчилися не дивуватись, а розмірковувати, не спостерігати, а діяти. І всяке нове несподіване