Димитр Ангелів - Сміливий чунг

відкриття, яке могло в будь-якій мірі полегшити їх існування, вони добре запам’ятовували, чітко усвідомлювали. Тепер для них уже йшлося не про те, щоб ухилятися від небезпеки, а про те, щоб переборювати її. А небезпек було чимало, були вони всілякі й підстерігали всюди.

Замість грау тут був мо-ка, замість грі — івод, і всі вони були однаково жорстокі, однаково кровожерні й небезпечні. Та було й щось інше, значно гірше за мо-ка чи івода: був голод, холод і сирість. І якщо чунги могли перемагати хижаків з допомогою гострого каменя, то холод і голод нічим не здатні були побороти.

Дерева відреклись від чунга й поми. Вони не те що не давали їм поживи, а навіть відмовили в притулку. Лишалася тільки земля. А щоб жити на землі, треба було не тікати, а боротися, бо, власне, тікати їм було нікуди.

Умови життя ставали неймовірно суворими. Суворими робилися й чунги. Боротьба за існування стала жорстокою. Жорстокими стали й вони. Страх уже не міг їх врятувати. Чунги робилися сміливими і, замість того щоб захищатися, почали нападати самі. Нападали не з голими кінцівками, як бувало раніше, а з камінням, міцно затиснутим між пальцями. Вони тепер не хапали й не душили, а вбивали. І спати лягали, і прокидалися з каменем між пальцями, бо камінь у поєднанні з величезною силою м язів, яку мали чунг і пома, вражав швидко, вбивав легко й на смерть.

А тимчасом маленький чунг підростав і набирався сили. Йому не треба було турбуватись про їжу, боротися з суворими умовами життя. Цю боротьбу провадила пома, а її повні груди давали йому цілком достатню кількість готової їжі, яка разом з густим покривом шерсті на тілі зогрівала й надійно захищала його від холоду.

Та ось одного разу він зліз з материних грудей і, замість того щоб сісти й повзти, як це робив кожен чунг у його віці, став на задні кінцівки й стояв цілком вільно, не відчуваючи потреби спиратися на пальці передніх. Лиш тепер чунг і пома помітили в ньому щось нове, особливе, на що вони досі не звертали уваги. Це нове було в співвідношенні між частинами його тіла.

Старі чунги, як би вони не намагалися випростатись, навіть коли зовсім випрямлялися на задніх кінцівках, щоб дістати передніми до нижньої гілки дерева, — все-таки лишалися трохи зігнутими, з випнутими задами; новий маленький чунг стояв рівно, і зад у нього майже зовсім не випинався. Чотири пальці у нього на кожній передній кінцівці були трохи коротші, зате п’ятий — довгий, і коли він нагинався і брав камінь, то в їхніх рухах помітна була гнучкість, зовсім не властива пальцям чунга й поми.

Задні кінцівки у чунгів були коротшими, тоншими й слабшими, ніж передні. А втім, інакше й не могло бути, бо життя на деревах вимагало від їх передніх кінцівок більшої сили й довжини, ніж від задніх. Зате в маленького чунга задні кінцівки виявилися значно товщими й довшими, порівняно з передніми, а пальці на них — коротшими, ніж на його передніх кінцівках. До того ж, вони були товщі й коротші, і в їх рухах помітна була якась особлива незграбність. Та й самі ступні на його задніх кінцівках були ширшими й плоскішими. Це дозволяло йому легко випрямляти тулуб і впевненіше триматися на землі.

Ні чунг, ні пома спочатку не помічали різниці між собою й маленьким чунгом. Тільки одного разу, коли вони втрьох почали тікати від двох мо-ка, маленький чунг обігнав їх. Він біг на задніх кінцівках, а чунг і пома, хоча й спиралися на передні й робили великі стрибки, не могли його наздогнати. Більш того, вони все далі й далі відставали від нього. І ні чунг, ні пома не розуміли, в чому ж тут річ: чи в тому, що у них самих зади випиналися трохи менше, ніж в інших чунгів; чи в тому, що пома, ще носячи малого в своїй утробі, пересувалася здебільшого на задніх кінцівках, оскільки передніми вона весь час якщо не шукала якоїсь поживи, то захищалася від інших тварин; чи, зрештою, тому, що маленький чунг народився вже на землі і того самого дня, коли зліз з материної спини, зробив перший крок і не дряпався, як вони, на дерева, а ходив по землі.

Маленький чунг так само не помічав різниці між собою й дорослими чунгами. Він лише бачив, що коли йшов, то не відчував потреби спиратися на передні кінцівки, як це робили дорослі чунги, і що в бігу він завжди всіх випереджав.

Одного разу вночі здійнялася страшенна буря. Вітер несамовито вив біля входу до печери, в глибині якої прихистилися троє чунгів. Голі віти дерев і кущів поскрипували й тривожно шуміли. Завивання вітру було таке голосне, що могло б заглушити ревіння ста чунгів чи ста мо-ка, і мо-ка міг би ввійти до печери, не помічений ні чунгом, ні помою. І вони нашорошували вуха, прислухаючись, чи не долинуть зовні таємничі кроки або ричання. Прислухався й маленький чунг.

Зовні було тривожно і страшно, всередині — чорно й тихо. Вітер біля входу до печери вив так сильно, ніби там зібралася величезна зграя ри-мі. Прислухаючись до цього моторошного виття, маленький чунг раптом занепокоївся. Це виття було йому незнайоме, він ніколи чогось подібного не чув, воно лякало його. Не маючи сили подолати в собі почуття тривоги, він зіщулився біля поми, якось особливо скривив губи, і з його горла вихопився протяжний звук: «У-у-у-у!»

Чунг і пома здригнулися від цього нового звуку: досі вони не чули чогось подібного ні від одного чунга. Маленький чунг і сам був здивований цим несподіваним звуком. Він раптом замовк і притулився до матері. Але скоро, під впливом успадкованої від предків схильності до наслідування, знову скривив губи, і знову почулося протяжне: «У-у-у-у-у!»

Удосвіта буря ущухла, і в печері почало світлішати. Троє чунгів вилізли назовні, і їх чорні тіні викарбувались на синюватому тлі неба. Маленький чунг, випроставшись між чунгом і помою, що сиділи навпочіпки, ворухнув губами, і знову з його грудей вихопився звук, схожий на завивання вітру: «У-у-у-у-у!»