Едмонд Мур Гамільтон - Повернення до зірок

Але у мене особливий талант на подібні штуки. Я придумав ось що… — Він знизив голос: — Слухайте уважно. Я допоміг вам утікти з Аару і ми разом вбили цього Х’харна. Але ніхто не знає, як все було насправді. Знають тільки, що Х’харн був убитий і двоє бранців — ви і Беррел — зникли. І що я теж кудись подівся.

— До чого ви ведете? — 3 підозрою запитав Хелл Беррел.

— Зараз зрозумієте. Припустимо, я йду зараз до Каллів та, дочекавшись графів, заявляю, що Х’харна вбили ви. А мене захопили у заручники.

— І вони вам повірять? — Засумнівався Ґордон. — Вони тут же поцікавляться, куди ми поділися і як вам вдалося звільнитися…

— Саме так! Тут і починається моя головна задумка, — продовжував Шорр Кан. — Розумієте, ви будете поряд. Зі зв’язаними руками і під прицілом мого паралізатора. А їм я розповім захоплюючу історію про те, як мені вдалося зіпсувати пульт управління і як через це ми зазнали аварії. Власне, для цього особливо фантазувати не доведеться. І ще я розповім, як в останній момент мені вдалося заволодіти одним з паралізатор і взяти вас у полон. Як вони зможуть поставити під сумнів мої слова, якщо перед їх очима будете стояти ви! Ну і як вам такий план? Хіба не геніально?

Хелл Беррел голосно вилаявся і кинувся на Шорр Кана з очевидним наміром убити його на місці.

— Зупинись, Хелл! — Закричав Ґордон.

Той повернув до нього оскаженіле обличчя.

— Зупинитися?! Хіба ви не чули, що пропонує цей виродок? Шорр Кан не змінився. Це той самий негідник, який ледь не знищив своїми інтригами Імперію!

Шорр Кан був міцної статури, але Хелл Беррел тряс його з такою жорстокістю, що голова колишнього диктатора моталася, як у ляльки.

— Чудовий план! Він відведе нас до графів, як курчат, і так врятує свою шкуру!

— Стривай! — Урезонював Ґордон товариша, намагаючись відірвати його від колишнього вождя Ліги. — Відпусти його! Заспокойся, дай нам поговорити…

Нарешті йому вдалося розтиснути кулаки антаресця. Жертву той відпустив з великим небажанням, кинувши наостанок зі злістю:

— Вирішили зіграти у подвійну гру? Ви її завжди любили, чи не так?

— А що? — Весело посміхнувся той. — По-моєму, непоганий варіант. Я збирався вчинити саме так.

Ґордон безрезультатно спробував прочитати у його очах справжні наміри.

— А тепер змінили своє рішення?

— Так. — Шорр Кан повільно, терпляче, ніби звертаючись до дитини: — Один раз я вже все сказав, але повторюю це ще раз. Так, я міг би залишитися з графами і весь час водити їх за ніс. Але я не в змозі обдурити хоча б одного Х’харна. Одна перехоплена думка — і мені кришка. Ось чому у даний момент мені вигідніше бути на стороні Фомальгаута. Це ж елементарно.

— З вами, мій друг, ніщо не можна вважати елементарним, — уїдливо зауважив Ґордон. — Повірити вам буває іноді дуже важко.

— Значить, треба знайти інші мотиви. — ІІІорр Кан широко посміхнувся. — Наприклад, дружбу. Ви стали симпатичні мені з самого початку, Джоне. А це чогось та варте.

— Дідько! — Вилаявся Хелл Беррел. — Де ще в Галактиці знайдеш такого пройдисвіта? Людина, яка розв’язала міжзоряну війну, просить їй вірити, оскільки знаходить співрозмовника симпатичним! Пусти, я його вб’ю!

— Я і сам зроблю це із задоволенням. Але почекай хвилинку. — Ґордон трохи пройшовся, все ще відчуваючи сильні сумніви у щирості Шорр Кана. — Все зводиться до одного. Найближчим часом тут не приземлиться жоден зореліт, крім кораблів бунтівних графів. Шорр Кан пропонує єдиний спосіб заволодіти одним з них. Треба вирішувати, Хелл. Віддай йому паралізатор. — Бачачи, що Хелл Беррел все ще вагається, Ґордон додав: — Якщо у тебе є інша пропозиція — говори!

Деякий час антаресець стояв насупившись, потім, вилаявшись наостанок, простягнув зброю Шорр Кану.

Той без найменшого зволікання направив паралізатор на двох друзів.

— Тепер ви дійсно мої бранці. Хелл мав рацію. Звичайно ж, я видам вас графам. Хелл Беррел оскаженів. Стиснувши кулаки для нищівного удару з риком і лаючись останніми словами, він кинувся прямо на паралізатор. В останній момент Шорр Кан спритно ухилився, і Хелл Беррел за інерцією пролетів мимо. Шорр Кан зігнувся навпіл і повалився на землю у нестримному нападі реготу.

— Вибачте, — ледве вимовив він нарешті. — Неможливо було втриматися… Хелл був настільки впевнений… — Він глянув на антаресця і знову зайшовся сміхом. — Я не міг обдурити його очікувань… Але я справді прошу мене вибачити… Не гнівайтесь. Шорр Кан піднявся на ноги, витираючи сльози.

— Я залишаюся вашим союзником.

При цих словах він дружньо поплескав по спині Хелл Беррела, обличчя якого від гніву і обурення стало багряно- синім. Але і Ґордон, в свою чергу, не зміг втриматися від посмішки.

— Тепер ходімо, — вже спокійно сказав Шорр Кан. — Тільки треба встигнути зв’язати вам руки при зустрічі з цими птахолюдьми чи з кимось ще.

Вийшовши на рівнину, вони попрямували у ту ж сторону, що і загони Каллів. Сонце швидко спускалося за горизонт. Рожево-золоте призахідне світло поступалося місцем сутінкам. У ясному вечірньому небі прослизнули три силуети кораблів, які йшли на посадку. А трьома годинами пізніше, коли морок був уже абсолютним, перед подорожніми розгорнулася картина, яка цілком могла б бути ілюстрацією до опису потойбіччя.

4

Червоне світло смолоскипів заливало вузькі вулички міста, яке представляло собою безладне скупчення хатин, бараків, халуп з будівельних відходів, що тіснилися на берегах каламутній річечки. Калли були не настільки цивілізовані, щоб відчувати необхідність у громадських спорудах. їм цілком вистачало ринку, який служив і постійним місцем збору. Але цієї ночі на вузьких вуличках штовхалися тисячі птахолюдей. Стовпотворіння було таке, що, здавалося,