Мартін Андерсен Нексе - Пасажири вільних місць

Стара навіть хотіла накинути їй обох хлопчиків: мовляв, на одного більше чи менше — для заможної жінки нічого де важило б. Панна Гольм тремтячими руками взяла один маленький сповиток і притулила до грудей, та як дитина почала плакати, вона злякалася й швидко поклала її назад на ліжко. Вони домовилися, що дитину їй віддадуть, як тільки відлучать від матері.

Виходячи з хати, панна Гольм зустріла біля дверей кількох жінок з містечка. Вони йшли відвідати породіллю і без сорому казка гудили її, називаючи батьком дітей одного тутешнього кравчука. Тоді в грудях у неї знову спалахнуло обурення, гнів, відраза. Як вона досі не подумала, що до цього причетний чоловік! Та ще й без шлюбу! Наче мало того, що одружені жінки знаються з чоловіками! Вона кипіла люттю.

Дорога вела через ліс. Біля одного закруту спав собі долілиць мандрівний челядник. Штани в нього були порвані, і з дірки витикався кінець сорочки. Поряд валялася порожня пляшка. Челядник звів голову, як вона минала його, тоді встав і почвалав за нею. Панна Гольм злякалася й кинулась підбігцем, дедалі швидше й швидше, аж поки опинилась у містечку. Тільки тоді вона зважилась озирнутися й побачила, що челядник поплентав назад до лісу.

Дома вона гарячково міркувала. Найперше її бажання було відмовитись від дитини, та раптом вона згадала, як тримала її на руках і яке то було приємне відчуття. Тоді на думку їй спав кравчук, і вона поклала собі таки не брати дитини. Так вона зважувала всі «за» і «проти» й ніяк не могла вирішити остаточно. Дні сйливали, дитину могли принести кожної хвилини, а вона не знала, як їй бути.

Одного ранку, коли панна Гольм прокинулася, сповнена сумнівів, як завше останнім часом, Перлина не вилізла з кошика під ліжком і не лизнула їй руки за своїм звичаєм. Вона покликала собачку, і та їй ласкаво відповіла, молотячи хвостом по кошикові, але не кинула його. Може, заслабла? Панна Гольм схопилася з ліжка, витягла кошика і — диво дивне! Біля Перлини лежало гарненьке цуценя. Вражена й схвильована, панна Гольм сплеснула руками. Чи ж не чудова в неї собачка? Вона вгадала її думки й прийняла до себе чуже щеня. Панна Гольм вважала, що це знак господній, і всі її сумніви розвіялися: вона прийме дитину.

Тепер панна Гольм почала заклопотано готуватися. Треба було дістати колиску, одяг, пляшечку зі смоч-ком, та й про добре молоко подбати. Вона геть забула про цуценя. Коли ж нарешті згадала, то стурбувалась, думаючи, що воно здохло з голоду. Проте воно лежало собі спокійнісінько на горищі, куди його перенесла Перлина. Панна Гольм налила йому молока й кілька разів умочила мордочкою в миску, але воно не хотіло хлебтати. Що ж робити? Може, дати йому пляшечку зі смочком? Вона спробувала, та все дарма. Панна Гольм мало не плакала. Господи боже, як же їй бути? Цуценя ж бо здохне з голоду в неї на руках, та й Перлини шкода…

Хоч як їй не хотілося звертатись до чоловіка, проте довелося таки покликати ветеринара. Він прийшов, і панна Гольм розповіла йому свою біду. Та коли вони вибрались на горище м схилилися над кошиком, цуценя любісінько ссало собі Перлину. Ветеринар, що добре знав панну й чув про незвичайну та цнотливу Перлину, не зміг утриматись і зареготав, — він-бо намірявся написати до наукового часопису статтю про аскетичний вплив людини на тварину. А коло нього стояла панна, приголомшена, тремтяча, і нарешті вибухнула гірким, нервовим плачем. Ветеринар вражено поглянув на неї, споважнів і нишком пішов геть.

Усе навколо неї завалилося: світ лихий і злосливий, Перлина зрадниця, така сама похітлива, як інші тварини, та ще й облудна. Вона хотіла втопити собачку разом з цуценям! Хотіла сама вмерти! Хотіла… ох, чого ж?..

Панна Гольм голосила й хлипала до знемоги, тоді лягла в ліжко й не захотіла більше вставати. Помітивши, що вона кілька днів не виходить з хати, сусіди злякалися якоїсь біди і виважили двері. Вони ласкаво розмовляли з нею, бачивши, що вона хвора, пропонували свої послуги, хотіли покликати лікаря й принести ліків. Але панна Гольм просила одного: лишити її і дати спокійно вмерти. До їжі, яку вони їй приготували, теж навіть не торкнулася.

Та ось лісничиха принесла нарешті хлопчика. Вона поклала його в колиску й пішла, видимо, дуже вдоволена. Панна якусь хвилю лежала й байдуже дивилась на дитину. Потім знехотя спустила одну ногу, тоді другу… і підвелася на ліжку. А за хвилю, ще не збагнувши, як воно так сталося, стояла вже навколішки біля колиски. Коли сусіди знову навідались до неї, вона була вже вдягнена й бадьора і гріла немовляті молоко. Подумки вони дивувалися, що панна взяла дитину, але допомагали їй, як могли, в тому, чого вона не знала.

Другого дня вперше в її житті гурт рибалок зняв перед нею шапки. Вона гадала, що то новий глум, але побачила, що обличчя в них поважні, не насмішкуваті, як раніше. Найближчими днями вона завважила й інші ознаки поштивості, і вони подіяли на неї, як сонце на змерзлу пташку. їй здалося, що то зовсім інші люди, не ті, з якими вона ворогувала, і їй уже не важко було здибатися з ними.

Перший час вона ще ніби одужувала після тяжкої хвороби. Все їй здавалося гарним і осяйним. А коли звикла, що до неї добре ставляться, і яскравий блиск новини трохи збляк, її заполонило почуття вдоволення, то була благодатна заміна її давнього гарячкового життя.

А потім — дитина! Вона стала джерелом ненастанної радості й ненастанного клопоту. Хлопчик давав їй частину того, чим живе материне серце, і це швидко позначилося на її зовнішності. Обличчя її поповнішало, погляд став спокійний і пильний, а вся постать округліша.

Ось вона сидить коло вікна й киває хлопчикові, що дибає пішоходом і згрібає перший сніг, ліплячи з нього кулю. Перлина-молодша гавкає й стрибає навколо дитини, мало не збиваючи її з ніг. Перлина-старша пішла вже до праотців. Панна Гольм цілком схожа на матір, не така огрядна, як удова, але куди гладша, ніж звичайно бувають старі дівки. З виду вона поважна, сповнена турботи, від неї лине затишок і вдоволення, притаманне тільки