Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

Головний військовий штаб у Чорнобилі знаходиться в триповерховій будові, обкладеній світло-жовтим кахлем. В таких стандартних будівлях у СРСР розташовувались районні комітети партії (природно, однієї-єдиноі в країні — «Комуністичної партії Радянського Союзу») та райвиконкоми. І в цій споруді до евакуації були райком КПРС та райвиконком Чорнобильського району.

На ганку стоїть дозиметрист — літній обшарпаний партизан, обличчя прооране глибокими зморшками, — і уважно спостерігає, як Сергій водою з чорного гумового шланга обмиває свої чоботи…

Сергій піднімається на ганок. Дозиметрист-партизан наставляє до лискучої кирзи його мокрого чобота зонд.

ДОЗИМЕТРИСТ: 10 мілірентген на годину! Ти що?! (зондом махає геть, наче бажаючи скинути Сергія з ганку)

СЕРГІЙ: Ну то й що? Грязюки ж і пилу — на них нема!

І нахабно проходить в двері штабу, поки дозиметрист спантеличено думає…

У відділі радіаційної розвідки листочок з стовпчиками даних переходить з рук Сергія до рук капітана. Той лежить животом на карті, розстеленій на кількох столах. Ще кілька офіцерів у таких же позах — поряд. Наносять радіаційну обстановку.

Кивнувши Сергію «Дякую», капітан кладе перед собою білий листочок з даними, і, поглядаючи в нього, наносить на карту червоною ручкою крапки, поруч з кожною рівень пише радіації.

Сергій зосереджено розглядає каргу. Від 4-го реактора йде на північ згущення червоних ізоліній радіації.

КАПІТАН: Чого ти в цей відріг високих рівнів так втупився?

СЕРГІЙ: Та ми його пішки тільки що переходили. Броник заглух в Лісі, (тицяє в каргу) На АЕС ішли за підмогою. Добре, на наших зразу потрапили.

Входить підполковник — начальник розвідвідділу, дрібнуватий красунчик з чорними кучериками. За ним — кремезний буровик у цивільній спецівці.

ПІДПОЛКОВНИК (продовжує розмову): Я таких подробиць не можу пам’ятати, (недбало вказує в бік карти) Це до них… (іде в куток до свого столу — переглядати папери)

БУРОВИК (до Сергія, який стоїть найближче): Я з бурового управління… Нам потрібна радіаційна обстановка ділянки між ставком-охолоджувачем і рікою Прип’ять. Будемо свердловини там бурити: захист підземних вод… Потрібно знати, по скільки часу там нашим людям працювати…

СЕРГІЙ: Та там небагато. Земля — максимум 20 мілірентген на годину. Це з того краю, що ближче до АЕС. А далі — там узагалі до п’яти… навіть менше… Фон — ще менше…

БУРОВИК (здивовано): Ти що, скрізь так пам’ятаєш?

СЕРГІЙ: Ні, тільки там, де міряв… (несподівано зі здивуванням) Та я тут, власне, вже скрізь міряв, по всіх маршрутах…

БУРОВИК (дістає записну книжку, ручку): Точніше… Ще раз.

СЕРГІЙ: Точніше — он туди, (киває на карту). Вас до них направляли. Я тут просто так стою, товариша підполковника чекаю… (йде до того, подає йому ще один папірець) Нашу дозу сьогоднішню за розвідку треба підписати…

ПІДПОЛКОВНИК (крутить у руках папірець): Ну, скільки вам написати?

СЕРГІЙ: Ну, за Рудий Ліс… Один і вісім.

ПІДПОЛКОВНИК: Чо так багато?

СЕРГІЙ: Та довелось сьогодні там трохи поморочитись.

ПІДПОЛКОВНИК: Хитруєш, лейтенанте… (підозріло мружачись, з усмішечкою погойдує головою)

Сергій мовчки стинає плечима.

Підполковник починає шукати ручку. Піднімає папери на столі, переглядає під ними… Нема. Мацає для перевірки папери на краю столу… Немає.

Сергій тренованим рухом витягає із польової сумки на своєму боці кулькову ручку. Простягає її підполковнику.

Але цієї ручки той геть не бачить: заклопотано обмацує свої кишені, напхані індивідуальними дозиметрами: куртку, потім штани…

…В руках Сергія — звичайнісінька біла кулькова учнівська ручка. Вона трохи потемнішала, заялозилась в розвідках…

Підполковник закінчив перевірку кишень.

ПІДПОЛКОВНИК (не піднімає голови): Ніхто не бачив моєї ручки?

Сергій мовчки тримає перед ним свою.

Підполковник приступає до ревізії шухляд столу.

Безрезультатно.

Сергій мовчки тримає перед ним свою.

ПІДПОЛКОВНИК: Хто бачив мою ручку?

Йому потрібно взятися за відполіровану пальцями, потемнілу в розвідках пластмасу, і написати сьогоднішню дозу своїм розвідникам.

ПІДПОЛКОВНИК: У кого тут взагалі є ручка?

Ручка Сергія буквально під його носом.

Погляд підполковника ухиляється вбік, до зіставлених разом столів. Обтягнені хакі зади штабних офіцерів,