Олександр Медведєв - Танці утрьох

Ці слова можна було витлумачити так: «Нам більше нічого тут робити. Хіба з таким ідіотом можна про щось домовитися».

9 травня, 10.49

Кононова так приголомшив несподіваний візит адвоката і Наталі, що він поїхав до базару на таксі. Довелося викласти кругленьку суму. Його здивувало, що передостаннього разу, коли він користувався послугами приватного транспорту, водій узяв значно меншу суму. А останнього — і поготів. Щоб якось прояснити ситуацію, він запитав у таксиста, чи не подорожчав бензин.

— Ні, — чемно відповів той.

— Чому ж так дорого? — невимушено поцікавився слідчий, але таксист, що, як і всі працівники сфери обслуговування, терпіти не міг жлобів, процідив крізь зуби:

— Та свято ж…

— Яке? — дурнувато запитав слідчий.

— Та Дев’яте ж травня, День перемоги, — прокоментував таксист.

— Геть забув, — потер лоба Кононов. — Запрацювався.

Таксист ніяк не міг припаркуватися: площа поблизу базару була заставлена машинами. Коли йому нарешті вдалося зробити цей нескладний на перший погляд маневр, слідчий вручив йому потрібну суму і повільно вийшов з машини.

Покупців на базарі було вдвічі більше, ніж продавців, що трапляється не так уже й часто. Ціни були теж удвічі вищі, ніж зазвичай. «Та свято ж!» — згадав Кононов слова таксиста. Де містився тир, про який розповідала Наталя, Кононов не знав, та й шукати його у святковий день, мабуть, не було сенсу. Хіба задля того, щоб прочитати вивішений на дверях напис «Зачинено».

Утім, завжди є шанс на успіх. Отож Кононов, розпитавши кількох перехожих, досить швидко знайшов фанерний будиночок, оббитий пластиком і розписаний якимось невдахою-художником, що зобразив на його стінах ковбоїв, які націлюють невідомо куди свої вірні кольти, та амазонок, що перезаряджають липові вінчестери. Сам напис «Тир» був прикрашений різнокольоровими лампочками, що, за задумом дизайнера, мало привертати до себе увагу любителів постріляти.

Як і передбачав Кононов, тир був закритий. Але біля його дверей стояла продавщиця чебуреків у білому фартуху. «Гаря-я-ченькі чебуречки, чебуречки з м’яском!» волала вона. Від покупців, що обступили її, не було відбою.

Коли ж їх трохи поменшало, Кононов підійшов до неї і запитав:

— Скажіть, а власника тиру ви випадково не знаєте?

Він усміхався доброзичливо та привітно і простяг руку з грошима:

— Один, будь ласка.

Жінка оглянула Кононова підозрілим поглядом. Чи не з міліції часом? Кононов із усіх сил намагався поводитися, як звичайна цивільна людина, що не має жодного відношення до органів правосуддя.

— А навіщо він вам?

— Та хотів поздоровити, пляшку купив, він же, самі знаєте…

Кононов ішов ва-банк. Ясна річ, слідчий не знав, якого віку власник тиру і чи брав він участь у війні, але інтуїція підказувала йому, що це має бути літня людина, колишній служивий…

— Он воно що, — усміхнулася продавщиця. Кононов зрозумів, що поцілив у яблучко. — Зараз… у мене є його телефон… — вона витягла з кишені записну книжку.

«Це ж треба! — здивувався Кононов, нині навіть торговки мають записні книжки».

— Ось він, наш Іван Денисович, — сказала вона і обдарувала Кононова усмішкою.

Той переписав телефон. Це була рідкісна удача разом з номером йому стало відомо й ім’я та по-батькові власника тиру. Він від усієї душі подякував продавщиці і купив ще один чебурек, бо ті справді виявилися смачними.

— Ви і від мого імені його привітайте, — попросила торговка.

— Неодмінно, — пообіцяв їй Кононов.

Вистоявши неабияку чергу до телефону-автомата, Кононов набрав записаний номер. Йому відповів голос немолодий, але надміру веселий. «Інакше й бути не може на 9 травня», — подумав Кононов.

— Іван Денисович?

— Так, це я, — браво відповів голос.

— Обласне Управління внутрішніх справ вітає вас зі святом Перемоги!

— Спасибі, взаємно.

— З вами розмовляє слідчий Кононов! Я був би дуже вдячний, якби ви погодилися проконсультувати мене в одній дуже важливій справі. Це невідкладно! Як вас знайти?! — закричав Кононов у трубку, у якій раптово почувся свист.

— Завжди готовий допомогти, — відповів Іван Денисович, задоволений, що його персоною цікавляться. — Записуйте адресу!

Кононов із задоволенням відзначив, що до повідомленого місця можна досить легко дійти пішки.

Перевальцем Кононов дістався будинку Івана Денисовича.

Господар, на грудях якого красувалися блискучі ряди нагород, сам відчинив йому двері. Кононов поздоровив Івана Денисовича і вручив йому куплену в найближчому кіоску пляшку коньяку.

Атмосфера в квартирі була святковою. У кімнаті, обставленій у стилі кінця шістдесятих, за накритим столом сиділо не менше п’ятнадцяти осіб. «Однополчани», — так представив їх Іван Денисович слідчому.

Веселощі були в самому розпалі — грала гармонь і гості співали пісні.

Іван Денисович налив Кононову чарку самогону і підняв тост за міліцію. Під схвальні вигуки гості спустошили чарки. Кононов задумався над тим, як би йому, не затримуючись тут надовго, вивідати всю потрібну йому інформацію.