Лілія Черен - Марта

Через кілька днів репетицій Сашко влетів до кімнати, немов на крилах, вимахуючи над головою газетою «Пролетарська правда».

— Ти чого? Здурів, чи що? — буркнув Семен і сплюнув у долоню лушпиння від гарбузового насіння.

— Темнота! Сидимо тут темні, як казав Шевченко, «святим хрестом не просвіщенні»!

— Давай без хрестів і спокійно! — попросила Маргарита.

— Ось, цитую: «Как некогда, по преданию, в Вифлеем шли паломники поклониться яслям, в которых родился Христос, так и я поспешила в Россию, когда взошло над ней солнце коммунизма!»

Прочитавши цитату, Сашко застиг у гордовитій позі, блискаючи на присутніх шаленим захопленим поглядом. Коли за якусь мить він збагнув, що ніхто не второпав, про кого він говорить, мусив пояснити:

— Це — Айседора Дункан!

— І що?! Всім відомо, що вона в Росії школу організовує. До чого всі ці охи й ахи? — запитала Маргарита.

— Темнота! — ще раз повторив Сашко і тріумфально виголосив: — Айседора тут, у Києві, а ми нічого не знаємо! Хтось, узагалі, газети читає?

— Звичайно! — обізвався Володимир. — Економічний відділ про Контрактову ярмарку.

— Ех, ви! Ось слухайте ще: «Движением, ритмом я стремилась вдохнуть в них ощущение коммунизма, и мне это удается легче, чем воспитателям многими словами». Це вона про дітей говорить.

— Тоді нам обов'язково слід усім відвідати її концерти! — сказала задумливо Ліна, й Марта мимоволі в черговий раз замилувалася дівчиною. Її тонкий профіль скидався на голівку мармурової грецької статуї. Продовгувате обличчя, гостре підборіддя, тонкий ніс з горбинкою, губки порцелянової ляльки. Лінія брів, ніби намальованих тонким пензлем китайського художника, обрамляла чисте небо очей.

— Ми, лантухи, один вечір уже точно пропустили. Той, що був першого березня, — сказав з досадою Сашко, але потім зізнався: — Але концерт був лише для членів профспілки. Білети тільки по місцевкомах поширювалися.

— Ха! Немає такого, чого не можна було б купити, -заперечив Володимир.

Сашко прогорнув ще кілька номерів газети:

— Вечір у театрі імені Леніна вже також пройшов... Сьогодні у Рабкомхозі на Меринговській, 8... Вже півгодини, як почалося!.. Але! Завтра — останній, прощальний концерт!

— Чудово! Ми мусимо там бути! — вигукнула Маргарита.

І вже наступного дня компанія вдивлялася у пластичні рухи знаменитої Айседори Дункан під музику Скрябіна, Шопена й Бетховена, яка вилітала з-під вправних пальців піаніста Марка Мейчика.

Атмосфера ажіотажу, загальне піднесення публіки і відчуття зіткнення із чимось іншим, не схожим на усталене і звичне, — все це ще більше розпалило їхню рішучість зробити щось і самим, щось надзвичайне і цікаве...

Весна цього року не поспішала приходити на київські гори. Але попри холоднечу 15 березня 1924 року Київ зустрічав гостей: відкривався другий радянський Контрактовий ярмарок.

Стояли ще вкриті снігом Володимирські гори. Клекотів людськими голосами, дзвоном трамваїв, шипінням автівок і гуркотом ломовиків Хрещатик — центральна артерія міста. На сході над Шулявкою здіймався задушливий дим упереміш із мазутом. На півдні гомоніла базаром і єврейським передмістям Деміївка. Широкий Дніпро обмивав брудні береги, виносив догори сміття і вугільну пилюку.

Гримів, вирував, наповнюючись багатоголоссям міста й села торговий і промисловий Поділ, відкриваючи ворота перед гостями.

На ярмарок вели великі ворота, увінчані зверху червоною зіркою. Весь майдан був прикрашений арками, рекламними стовпами, щитами; декорований зеленню і тканиною. Площа вирувала й гула змішаним натовпом селян, робітників і комерційних ділків. Крізь товщу люду повільно простував трамвай.

З колишньої будівлі Духовної академії тягнулася довга вервечка селянок, запнутих у хустки, і їхніх чоловіків. У цій будівлі для потреб сільського ринку було обладнано гуртожиток з хатою-читальнею і чайною. Із середини облаштованого павільйону-навісу чулося іржання розтривожених ярмарковою веремією коней.

Всі з нетерпінням очікували на Контрактовий ярмарок, але в день відкриття, у суботу, зібралася не така вже й велика компанія: Володимир, Сашко, Ліна й Марта. Та й вони були швидко роз'єднані за вподобаннями й інтересами.

Сашко з властивим йому запалом та ентузіазмом потягнув усіх на виставку київських художників, що проходила в Контрактовому будинку на другому поверсі, й великодушно дозволив заплатити Володимирові за вхід на чотирьох, 20 копійок з кожного.

Але Володимирові одразу стало нудно: дивувався, навіщо треба іти на ярмарок, щоб оглядати чиюсь «мазню». Тому Сашка лишили спілкуватися з такою близькою йому богемою, а трійця рушила далі.

Тепер уже Володимир натрапив на цікавинку: відділ Київського фотографічного технікуму