Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

не привертати до себе уваги, слід було перевдягтися. Пишні спідниці і розшиті кацавейки в тутешньому світі були такі ж непомітні, як чиряк на носі. У пошуках тихої містинки бабуся з онучкою звернули в арку. Стоячи в тіні, вони з цікавістю роздивлялися перехожих і вивчали тутешню моду.

— Майже всі жінки у штанях, — скрушно похитала головою Августина. — Зрозуміло, що світ котиться в тартарари.

— Зате легко лазити по деревах, — заперечила Липочка.

— Коли ж ти подорослішаєш! Тільки дурощі в голові,— зітхнула бабуся.

— Ба, ну правда. Зроби мені таке ж убрання, — заблагала Липочка і показала на дівчину у вузеньких джинсах, яскравій кофтинці й вітровці такого неприродно-рожевого кольору, що її побачив би навіть сліпий у темряві.

Бабуся спохмурніла.

— Бабусю, будь ласочка! Адже ти сама кажеш, що ми не повинні вирізнятися, — заканючила Липочка.

Аргумент був вагомий, і Августина неохоче погодилася. Для себе вона наглянула строгу спідницю і в'язане півпальто, яке дуже елегантно виглядало на літній жіночці приблизно її комплекції.

Старенька чарівниця промовила заклинання, ляснула пальцями і…

Джинси виявилися трохи довгуваті, але в цілому Липочка була в захопленні від обновки. Цей одяг був куди зручніший, ніж спідниця з воланами. Августина теж залишилася задоволена придбанням. Її непокоїла лише одна неув'язка. Їхній колишній одяг залишився лежати на землі.

— Нічого не розумію, — пробурмотіла старенька. — За законом перетворення одне зникає, а інше з'являється. Якщо старий одяг тут, то звідки взявся новий?

Августина була не єдина, кого спантеличило дивне явище. На вулиці почулися обурені вигуки і зчинилася паніка. Кілька людей стали свідками аномального явища. У двох жінок ні з того ні з сього зник верхній одяг. Пропав ураз, ніби випарувався. Коли солідна літня жінка раптом побачила, що стоїть посеред вулиці в нижній білизні, першою її думкою було, що це сон. Другою — що вона з'їхала з глузду, та оскільки галюцинацією страждали всі навколо, жінка заметушилася, намагаючись прикрити своє спіднє.

Висока струнка блондинка, з якою трапилася така ж неприємність, теж спочатку сторопіла. Але, зауваживши, як на неї поглядають чоловіки, швидко оговталася. До того ж, випадок викликав такий ажіотаж, що в неї з'явилася реальна можливість потрапити на телеекран і прославитися.

Тим часом винуватці переполоху навіть гадки не мали, що сум'яття зчинилося через них. Вони вже переконалися, що цей світ був дуже метушливим, і не звернули уваги на вигуки та галас. Бабуся з онучкою спокійно вийшли з-під арки і попрямували в протилежний бік від натовпу, і тут літня жінка побачила своє вбрання на Августині.

— Це ж мій одяг! — вигукнула вона.

— Моя куртка і джинси! — пронизливо закричала блондинка.

Миттю зрозумівши, у чому річ, Августина з Липочкою кинулися навтіки.

Дивлячись, з якою швидкістю віддаляється її пальто, жіночка заволала:

— Злодії! Тримайте їх!

— Трима-а-ай! — мало не переходячи на ультразвук, верещала блондинка.

Ось коли Липочка оцінила зручність джинсів. Зате Августині вузька спідниця страшенно заважала. Старенька підсмикнула її вгору, показавши панталони з мереживами, і з прудкістю, яка викликала б захоплення навіть у зайця, рвонула за онучкою. Утікачки добігли до повороту і звернули у провулок. Для чарівниці рівня Августини навести морок було сущою дрібницею. Погоня пронеслася повз них.

Небезпека минула, але Августина все ж не наважувалася вийти на освітлений проспект.

— Не розумію, як це могло статися, — бідкалася старенька. — Я сотню років займаюся перевтіленнями, і жодного разу не траплялося подібного казусу.

Тихими вуличками вони дісталися до безлюдного скверу. Під час погоні Яків Еммануїл Феліциус сидів у торбинці, як те ягнятко, і тепер уперше виявив цікавість до того, що відбувалося. Він не був боягузом, але навіть у вогнедишного дракона хоробрість не безмежна. Дракончик висунув носа назовні, принюхався, а потім несміливо виглянув з торбинки.

Августина опустилася на лавку і сказала:

— Мені треба зосередитися. Я повинна зрозуміти, у чому моя помилка.

Липочка випустила дракончика на траву і сіла поруч. У сквері Липочка почула себе затишніше, ніж на скажених вулицях. Тут замість спресованої сірої дороги під ногами звично росла травичка. Дівчинка торкнула шорстку кору дерева. Дракончику теж було якось моторошно в цьому світі. Він поводився незвично тихо. Нарешті Августина покликала онучку і заявила:

— Тут немає магії.

— Тобто як — немає? — здивувалася Липочка.

— А ось так. Немає, і все.

Те, що повідомила бабуся, не вкладалося в голові, Липочка відмовлялася вірити почутому.

— А учень чаклуна?

— Шарлатан. Кажу тобі, чаклунство тут не діє.