Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

— Як же вони живуть? — сторопіла Липочка.

— Розуму не доберу, — знизала плечима старенька. — Весь жах у тому, що й закон перевтілення тут не працює. Якщо десь додається, то в іншому місці зникає. Подумати тільки: я на старості літ стала злодійкою. Я помру від сорому.

— Бабусю, це такі дрібниці, коли людям загрожує кінець світу, — заспокоїла її онучка.

Августина важко зітхнула.

— Твоя правда. Але присягаюся більше не користуватися тут чаклунством, — урочисто промовила Августина і додала: — Ніколи не знаєш, чим це окошиться. І потім, якщо ми хочемо загубитися, треба поводитися так, як решта людей.

— Ба, тільки начаклуй чогось їстівного. Дуже їстоньки хочеться, — попросила Липочка.

— Ні. До клятви не можна ставитися так легковажно, — навідріз відмовилася бабуся. — Доведеться роздобути їжу без чаклунства. Інші ж якось обходяться.

На землю опустилася ніч, але було світло. Ліхтарі яскраво горіли на всіх вулицях без винятку. Августину розбирала цікавість, звідки люди беруть стільки енергії, якщо тут немає чаклунства. У Вернисвіті існувала особлива каста магів світла, які тільки те й роблять, що наповнюють енергією світильники: від вуличних ліхтарів до повсякденних домашніх ламп.

У горах, де жили Августина з Липочкою, за нічний світильник правив місяць. Він поважно, немов король, випливав із-за гірського пасма, і зірки тут як уродилися — підморгували йому з височини.

У тутешньому місті місяць був не господарем нічного неба, а бідним родичем у вилинялих обносках. Він світив тьмяно, немов присоромлений яскравим світлом ліхтарів, а зірки й зовсім губилися на блякло-сірому небосхилі.

Мандрівники втомилися. Тутешній світ не обіцяв їм ні притулку, ні їжі. Августина з Липочкою тинялися вулицями, сподіваючись надибати куточок, де можна було б зупинитися на нічліг. Дракончик сидів у торбинці, вистромивши звідти лише кінчик носа. Він усім своїм виглядом показував, що тутешній світ йому не до вподоби. Старенька чарівниця ледве пересувала ноги. Гонитва вимотала її, але найбільше Августину пригнічувало те, що тут її знанням та вмінням гріш ціна. Усе життя вона мала заслужену пошану, а тут раптом виявилася нікчемною старушенцією.

Вони натрапили на дитячий майданчик. Побачивши розмальовані будиночки, гойдалки і дерев'яних гномів, Липочка пожвавішала. Містинка мала забавний вигляд і скидалася на іграшкове містечко.

— Мабуть, удень тут стоїть балаган. Значить, неподалік має бути ярмарок, — здогадалася Липочка.

— От і зупинимося тут до ранку. Навряд чи ми знайдемо зручніше місце для нічлігу. Щось я притомилася.

Августина втомлено опустилася на лавку. Натомість Липочка й думати забула про відпочинок. Вона видерлася по драбинці в рублений теремок і спустилася з гірки. Старенька дивилася, як онучка перебігає з гойдалки на гойдалку, і дивувалася, яка ж вона ще дитина.

Втома брала своє. Августина спершу куняла, а потім ії зморив сон. Коли Липочка накаталась і повернулася до бабусі, та мирно сопіла, звісивши голову на груди. Можна було примоститися поруч, але спати не хотілося. Незнайомий світ вабив дівчинку своєю новизною. Поки бабуся спить, Липочка вирішила обстежити навколишню місцевість.

Вона навшпиньках відійшла подалі і, опинившись на безпечній відстані, бігцем подалася вулицею. Липочка дала собі слово нікуди не звертати, щоб не заблукати. Яків Еммануїл Феліциус сидів у торбинці і, вистромивши голову, з цікавістю крутив нею навсібіч. Невдовзі вони побачили яскраво освітлені скляні двері. Як тільки Липочка підійшла до них, стулки розсунулися самі собою. Дівчинка сприйняла це як запрошення, а дракончик пірнув у торбинку. У цьому світі він недолюблював освітлені й людні місця. З властивою його расі мудрістю він здогадувався, що тут не вельми ласкаве ставлення до вогнедишних драконів.

Липочка увійшла і опинилася у величезній продуктовій крамниці. Тут було стільки провізії, скільки не привозять на ярмарок базарного дня. Дівчинка зачаровано йшла повз стелажі з пляшками, бляшанками, коробками і пакетами. В одному кутку продавалися ковбаси, у другому — сири, у третьому — хлібобулочні вироби.

Люди ходили поміж полиць з візками і набирали в них їжу, хто скільки захоче, при цьому зовсім задарма. «Так можна прожити і без чаклунства», — подумала Липочка. Новий світ починав їй подобатися. Як тільки до дракончика донісся запах їдла, він теж почав виявляти цікавість до життя і завовтузився.

— Зараз знайдемо щось смачненьке, — пообіцяла йому Липочка.

Вона опинилася біля прилавка, заваленого шматками сиру різних сортів. «Цікаво, дракони-вегетаріанці їдять сир?» — подумала дівчинка і вирішила, що шматок гарного сиру не пропаде у будь-якому разі.

Повз неї протиснулася огрядна тітонька з візком, до самого верху навантаженим харчами. Очі в Липочки полізли на лоба від здивування. Такої кількості їжі не можна було з'їсти і за місяць, але тітці це, мабуть, вдавалося. Непомірних розмірів одяг ледве не тріщав на ній по швах, неначе зсередини її розпирало тісто, що підходило на дріжджах.

Подивившись на тітку, Липочка сунула сир у торбинку, і звідти донеслося